— «Стаття перша. По всіх штатах, територіях та в окрузі Колумбія всі особи чоловічої статі від вісімнадцяти до сорока п’яти років, визнані придатними за станом здоров’я, зобов’язані служити у національній гвардії.
Стаття сьома. Кожного зобов’язаного служити в національній гвардії…» — не забувайте статтю першу, панове: згідно з цією статтею всі ви зобов’язані,— «…що не з’явиться без поважних причин на виклик свого начальника, буде притягнено до військово-польового суду і покарано згідно з вироком цього суду.
Стаття восьма. Військово-польові суди, що їм підсудні як офіцери, так і рядові національної гвардії, утворюються тільки з офіцерів національної гвардії.
Стаття дев’ята. Офіцери та рядові національної гвардії, покликані на дійсну військову службу, підлягають тим самим військовим законам і наказам, що й регулярне військо Сполучених Штатів».
Ось маєте, панове американські громадяни й національні гвардійці! Дев’ять років тому ми, соціалісти, гадали, що цей закон спрямовано проти робітників. Але здається, що він спрямований також і проти вас. Член конгресу Вайлі в коротких дебатах при затвердженні законопроекту сказав: «Новий закон створює необхідні резерви військової сили, щоб схопити голоту за горлянку (ви, панове, і є ця «голота») і захистити від усіх випадковостей життя, свободу і власність».
Отож у той самий день, коли ви вирішите вдатися до сили й повстати на захист своїх прав, пам’ятайте, що це буде повстання проти власності трестів і їхньої волі душити вас згідно з законом. Вам, панове, вирвано зуби й обрізано пазури. І в той день, коли ви повстанете — без зубів і пазурів, — ви будете не страшніші, ніж військо устриць.
— Не вірю, — вигукнув Коволт, — Нема такого закону! Це ви, соціалісти, ману пускаєте!
— Проект цього закону внесено до палати представників 30 липня 1902 року, — відповів Ернест. — Запропонував його Дік, депутат від штату Огайо. Законопроекта поквапились пропхати якнайшвидше. 14 січня 1903 року його одноголосно схвалив сенат. А вже через тиждень затвердив президент Сполучених Штатів{53}.
Розділ IX
МАТЕМАТИЧНА НЕЗАПЕРЕЧНІСТЬ МРІЇ
На ті слова всі мов заціпли з жаху. А Ернест заговорив знову:
— Багато хто з вас сьогодні запевняв, що соціалізм неможливий. Ви кажете — неможливий, а я зараз вам доведу, що він неминучий. Не лише ви, дрібні капіталісти, неминуче зникнете, але так само неминуче зникнуть і великі капіталісти та трести. Запам’ятайте, потік суспільної еволюції ніколи не тече назад. Він тече вперед і вперед, переходячи від конкуренції до концентрації, від дрібних об’єднань до великих, а від великих до величезних і далі до соціалізму, що буде об’єднанням, найбільшим із можливих.
Ви кажете, що я сню, що все це — мої мрії. Гаразд.
Я викладу вам математику своїх мрій. І наперед викликаю вас спростувати мене, якщо зумієте. Спочатку я доведу вам, що капіталістична система неминуче мусить загинути, доведу з математичною незаперечністю, чому саме вона мусить загинути. Отже, слухайте і майте терпіння, якщо спочатку вам здасться, що я відхиляюся від суті.
Насамперед розгляньмо якийсь окреміш промисловий процес, але щойно я скажу щось таке, з чим ви будете не згодні, прошу мене зупинити. Отже, візьмімо, приміром, взуттєву фабрику. Фабрика ця одержує шкіру і переробляв її на черевики. Візьмімо шкіру вартістю в сто доларів. Вона проходить через фабрику й виходить звідти у формі черевиків вартістю, скажімо, у двісті доларів. Звідки ж узялися додаткові сто? Зараз побачимо.
Цю додаткову вартість, ці сто доларів створили об’єднані зусилля капіталу та праці. Капітал дав фабрику, машини та оплатив усі видатки. Робітники дали свою працю. Поки що ніхто не заперечує?
Всі круг столу закивали головами на знак згоди.
— Праця та капітал, створивши що сотню доларів, тепер починають ділити її. Задля зручності візьмімо не справжні статистичні дані про цей поділ, а умовні круглі цифри. Капітал забирає собі п’ятдесят доларів, і праця забирає у вигляді заробітної платні свою частку, теж п’ятдесят доларів. Ми не розглядатимемо гризні за розподіл{54}. Довго гризуться чи коротко, а певну частку додаткової вартості одержує кожна сторона. І зауважте собі: якщо це слушно в окремому випадку, то слушно й у масштабах усієї промисловості, чи не так?
І знов усі погодилися з Ернестом.
— Тепер уявіть собі, що робітники, одержавши свої п’ятдесят доларів, захочуть купити на них черевики. Вони можуть купити їх ляше на п’ятдесят доларів, це ясно. Правда?