— Ми пошлемо вас до конгресу, і все буде гаразд, — якось сказали Ернестові на таємних зборах.
— А що, як вони заберуть мене з конгресу, поставлять до стіни й розстріляють, що тоді? — холодно спитав Ернест.
— Тоді ми повстанемо всією нашою силою, — відповіло кілька голосів.
— І захлинетесь у власній крові,— відповів Ернест. — Колись я вже чув, як вихвалялися дрібні підприємці, як вони погрожували своєю силою. Де тепер їхня сила?
Розділ XI
ВЕЛИКА СПРОБА
Містер Віксон і мій тато випадково зустрілися на поромі до Сан-Франціско, отож навряд чи те, що він сказав татові, було надумано заздалегідь. Якби вони не зустрілися тоді, тато так і не почув би тої перестороги, хоч це однаково нічого не могло змінити. Ведучи свій рід ще від тих, хто прибув до Америки на «Травневій квітці»{69}, тато мій вдачею був рішучий.
— Ернест мав рацію, — сказав він мені, щойно прийшов додому. — Твій Ернест розумний хлопець, і такого зятя я не поміняв би ні на самого Рокфеллера чи навіть англійського короля.
— А що сталося? — спитала я стривожено.
— Олігархія готується наступити нам на обличчя, — мені й тобі. Принаймні Віксон так натякнув. Він був дуже люб’язний, навіть занадто люб’язний як для олігарха. Побачивши мене на поромі, він запропонував улаштувати мене назад до університету. Як тобі це подобається? Цей підлий грабіжник бере на себе право вирішувати, буду я професором Каліфорнійського університету чи ні! Він навіть зробив мені ще — кращу пропозицію — запропонував очолити величезний інститут фізичних наук, що незабаром має відкритися. Як бачиш, Олігархії будь-що треба позбутися своїх зайвих капіталів, тож вона вкладає їх у науку.
«Чи пригадуєте ви, що я сказав тому соціалістові, приятелеві вашої дочки? — спитав він мене. — Я йому сказав, що ми ступатимемо по обличчях робітничого класу. І так буде. Щодо вас, то я глибоко поважаю вашу вченість. Але якщо ви зв’яжете свою долю з долею робітничого класу, то… бережіть своє обличчя, от і все». Повернувся й пішов.
— Це означає, що нам доведеться приспішити наше одруження, — сказав Ернест, почувши про татову розмову з Віксоном.
Тоді я не зрозуміла його слів, але скоро мала зрозуміти. Настав черговий термін виплати квартальних дивідендів компанії Сьєррських заводів. Але нам нічого не прислали. Зачекавши кілька днів, тато написав листа до секретаря компанії. Йому негайно відповіли, що в списках акціонерів його прізвища немає. Ще й увічливо попросили дати пояснення.
— Ну, я їм поясню, грім їх побий! — пообіцяв тато і пішов до банку взяти акції зі свого сейфа.
— Ернест дуже розумний хлопець, — знову сказав він, повернувшись, коли я допомагала йому скинути пальто. Можеш мені повірити, дочко, що твій наречений — дуже розумний хлопець.
Я вже знала: коли він так хвалить Ернеста, то треба сподіватись якоїсь нової біди.
— Мені вже наступили на обличчя, — пояснив тато. — Я не знайшов своїх акцій. Мій сейф у банку стоїть порожній. Тобі з Ернестом справді слід одружитись якнайскоріш.
Але й тоді тато не покинув звичного йому стилю дослідження. Вій заклав позов до суду на компанію Сьєррських заводів. Але він не міг принести в суд рахівничі книги компанії. Він не мав влади над судом, а компанія мала. Це й вирішило все. Закон обернувсь проти нього, й зухвалі грабіжники взяли гору.
Тепер, оглядаючись на минуле, мені аж смішно стає, коли я згадаю, як добивали мого батька. Він випадково спіткав на вулиці містера Віксона і назвав його мерзотником. Батька тоді, заарештували за образу й оштрафували. Все це було так смішно, що, повернувшись додому, він і сам реготав. Але який галас зняли місцеві газети з цього приводу! Цілком серйозно вони писали про бацилу насильства, що заражає всіх людей, які пристають до соціалізму. Тата, його довге й спокійне доти життя виставляли за яскравий приклад дії цієї заразної бацили. Деякі газети твердили, що надмірне напруження в науковій праці виснажило йому розум. Ще й налякалося, що його б треба помістити до психіатричної лікарні. І то не були тільки балачки. Небезпека загрожувала цілком справжня, і тато мав досить розуму, щоб збагнути це. Досвід епіскопа став йому за добру науку. Тому тато сидів тихо, не огризаючись на всі ті образи, що посипались на нього, і, гадаю, дуже дивуючи тим своїх ворогів.