Закон 1903 р. про національну гвардію нарешті було застосовано, і робітників одного штату змушено під загрозою смертної кари стріляти у своїх товаришів-робітників по інших штатах. Звичайно, спочатку уряд мав деякі труднощі з цим законом. Багатьох офіцерів гвардії було вбито, і багато гвардійців розстріляно за вироками польових судів. Передбачення Ернестове щодо долі містера Коволта й містера Асмунсена справдилося цілком. Обох їх мобілізовано до національної гвардії й послано в складі каральної експедиції проти міссурійських фермерів. Містер Коволт і містер Асмунсен відмовилися служити за межами Каліфорнії. Розмова з ними була коротка. Військово-польовий суд засудив їх на смерть, і їх розстріляла в спину чота національної гвардії.
Багато молодших тікало в гори, щоб уникнути військової служби. Уряд оголосив їх поза законом, а масову розправу з ними влаштували трохи пізніше, коли порядок загалом відновився. То було щось жахливе. Спершу запропонували всім утікачам протягом трьох місяців здатися добровільно. Коли цей термін закінчився, півмільйона солдатів почали полювання на людей по всіх гірських округах. Кожного стрічного розстрілювали на місці без суду й слідства. Мовляв, коли кого знайдено в горах, то він дезертир. Кілька загонів утікачів, що мали вигідні бойові позиції, відважно боронились, але врешті дезертирів з національної гвардії вибито було всіх до одного.
Та ще наочнішою наукою народові стала жорстока розправа над національними гвардійцями в штаті Канзас. Великий бунт канзаської національної гвардії вибухнув на самому початку військових операцій проти повсталих фермерів. Збунтувалося шість тисяч національних гвардійців. Вони ворохобились уже кілька тижнів, через що їх тримали в таборі. Проте на відвертий бунт їх безперечно підбили провокатори.
Повстали вони вночі перед 22 квітня, перебивши майже всіх своїх офіцерів: утекла лише невелика частина їх. Це не входило в плани Залізної П’яти, тут провокатори перебрали міри. Але Залізній П’яті й те було до речі. Вона хотіла бунту, аби розправитися з національними гвардійцями, і вбивство стількох офіцерів тільки виправдувало майбутню різанину. Мов за помахом чарівної палички, сорок тисяч солдатів регулярної армії оточили повсталих національних гвардійців. Вони опинились у пастці. Сердешні повстанці скоро побачили, що їхні кулемети зіпсовані, а набої до рушниць мають не той калібр. Вони викинули білий прапор на знак капітуляції, але ніхто не звернув на те ніякої уваги. Всі шість тисяч повсталих було перебито до останнього. З безпечної відстані їх засипали гранатами та шрапнеллю, а коли національні гвардійці в розпачі кинулись на військо з багнетами, їх почали косити кулеметним вогнем. Я розмовляла з одним очевидцем, і він казав, що жодному повстанцеві не вдалося підійти до кулеметів ближче як на півтораста ярдів. Земля була вкрита трупами, мов килимом, а під кінець загін кінноти, з шаблями й револьверами, налетів на поранених, перебивши та перетоптавши їх до решти.
Одночасно з розгромом фермерів вибухло повстання шахтарів. То були вже передсмертні корчі робітничих організацій. Три чверті мільйона шахтарів застрайкували, але вони були надто розпорошені по всій країні, щоб скористати зі своєї сили. їх оточували по окремих округах і примушували до покори. Історично це був перший великий рух рабів доби Залізної П’яти. Покок{84} саме тоді заслужив свою славу наглядача рабів і незгасну ненависть пролетаріату. На його життя робилося незліченні замахи, але він, здавалося, був заворожений від них. То з його ініціативи для шахтарів запроваджено російську паспортну систему, яка позбавила їх права вільно пересуватися з однієї частини країни до другої.
Самі лише соціалісти вистояли серед цих бурхливих подій. Фермери гинули в полум’ї й крові, робітничі профспілки було знищено, але соціалісти трималися спокійно і впевнено та вдосконалювали свою таємну організацію. Дарма лідери фермерської партії напосідали на нас. Ми занадто добре бачили, що будь-яка авантюра з нашого боку буде справжнім самогубством для революції в цілому. Залізна П’ята, яка спочатку побоювалась виступити проти всього пролетаріату відразу, тепер, після несподівано легкої перемоги над фермерами, тільки й чекала повстання робітників, щоб скрутити нам в’язи. Але ми зуміли стримати робітників, хоч провокатори так і сновигали серед нас. У ті давні часи агенти Залізної П’яти орудували ще досить незграбно. їм треба ще було багато чого навчитися; а тим часом наші бойові групи вибавляли їх. То була жорстока й кривава робота, але ми боролися за життя і за революцію, тому мусили застосовувати проти ворога його власну зброю. Однак і в цьому ми були справедливі, й жодного агента Залізної П’яти не страчено без суду. Може, ми іноді й помилялися, але дуже рідко. До бойових груп ішли наші найвідважніші, найсамовідданіші товариші. Коли минуло десять років такої боротьби, Ернест якось підрахував цифри, що їх подавали командири бойових груп, і дійшов висновку, що той, хто вступав до бойової групи, мав шанс прожити в середньому не більше п’яти років. Всі наші товариші з бойових груп були герої. Принципові противники вбивства, вони йшли на вбивство, бо любили свободу і вважали, що для такої справи ніяка жертва не буде затяжка{85}.