Пізніше, обіймаючи мене, він трохи зніяковіло виповів мені свої полігамічні почуття.
— Ти — моя Евіс, — сказав він, — і водночас — ти інша жінка. Зараз в одній тобі дві жінки, отже, ти — мій гарем.
У кожному разі, ми тепер безпечні. Якщо в Сполучених Штатах нам занадто припече, я зможу стати громадянином Туреччини{101}.
Життя в криївці стадо для мене дуже щасливе. Правда, мені доводилось багато працювати, але тепер зі мною був Ернест, і ми працювали разом. Так прожили ми аж вісімнадцять дорогоцінних місяців. Ми не були самотні. Часто прибували й відходили товариші, вожді революції — дивні голоси з підземного світу змов і конспірації, що доносили ще дивніші звістки про бої з усієї лінії фронту. І ми бавились, веселилися. Ми не були похмурі змовники. Ми багато працювали, нам доводилося страждати, втрати наші були великі, але ми поповнювали свої лави і йшли далі; і серед важкої праці й небезпечної гри, гри в життя та смерть, ми знаходили час для сміху й кохання. Серед нас були митці, вчені, музики й поети, і в нашому підпіллі культура була вища і витонченіша, ніж у палацах або в диво-містах олігархів. До того ж у тих палацах та диво-містах працювали, творячи красу, й наші товариші{102}.
Ми не були весь час прикуті до нашої криївки. Часто ночами їздили ми в гори на Віксонових конях. Якби він тільки знав, скількох революціонерів перевозили його коні! Ми навіть їздили на пікніки у відомі нам затишні Місця, де лишалися цілий день, виїхавши ще вдосвіта, а повертаючись, коли вже сутеніло. Треба сказати, що навіть вершки й масло, які ми їли, теж належали Вісонові{103}. Ернест був не від того, щоб іноді постріляти перепілок та зайців, що належали олігархові, а при нагоді — і його молодих оленів.
Наша криївка справді була безпечна. Я вже писала, що лиш один раз її знайшла стороння людина, і тут треба розкрити таємницю зникнення молодого Віксона. Тепер, коли його вже нема, я можу розповісти про це.
На дні нашого байраку був куточок, де сонце світило кілька годин, хоч зверху того куточка не було видно. Ми наносили туди багато річкової ріні і влаштували щось на зразок маленького пляжу, де можна було добре засмагати. Якось пополудні я вмостилася там з книжкою Менденгола{104}. Сонце пригрівало, мені було так вигідно і спокійно, що навіть палкі вірші не могли перемогти легкої дрімоти.
Раптом я прокинулась від того, що на мене посипалися грудки землі, і почула, ніби хтось дереться по стіні; ту ж мить якийсь юнак, посунувшись зі стіни, мало не впав мені на ноги. Це був Філіп Віксон, хоч тоді я цього ще не знала. Він холодно подивився на мене і здивовано свиснув.
— От тобі й маєш, — промовив, а потім, скинувши капелюха, додав: — Перепрошую. Я не сподівався знайти тут когось.
Я не могла залишатися така спокійна. Я була ще не досить досвідченим конспіратором і не знала, як треба поводитись за таких виняткових обставин. Пізніше, ставши вже міжнародною шпигункою, я напевне виявила б більше спритності, але тоді я схопилася на ноги й подала сигнал небезпеки.
— Що це означає? — спитав він, пильно дивлячись на мене. Очевидно, він і не здогадувався про нашу присутність тут, коли спускався вниз. Я помітила це з полегкістю.
— А як ви гадаєте? — спитала я його на відповідь. Справді, конспіратор з мене тоді був абиякий.
— Не знаю, — відповів він, хитаючи головою. — Певно, ви маєте тут своїх приятелів. В усякому разі ви повинні пояснити мені. Це мені не подобається. Ви прийшли сюди незаконно. Це земля мого батька і…
Але в ту мить Біденбах, завжди такий чемний і лагідний, промовив за його спиною грубим голосом:
— Руки вгору, юначе!
Молодий Віксон зразу ж підняв руки вгору, потім повернувся лицем до Біденбаха, що націлив на нього автоматичну рушницю; але дивився Віксон спокійно.
— Ого, — сказав він, — кубло революціонерів, та ще таких, що кусаються. Ну, ви тут довго не просидите, запевняю вас.
— А може, ви просидите тут досить довго, щоб змінити свою думку, — спокійно сказав Біденбах. — А тим часом я вас попрошу зайти всередину.
— Це ж куди? — Юнак справді здивувався. — Чи не катакомби у вас тут? Я чув про такі речі.
— Ходімо, побачите, — відповів Біденбах, чарівно всміхаючись.