На жаль, Єремію згубила надмірна освіченість. Книга Дарвіна, що випадково попала йому до рук, сварлива дружина та одна вродлива фіту-айвська вдовиця зробили з нього самого недовірка. Властиво, він не відступив від віри. Але як прочитав Дарвіна, його змогла душевна втома. Навіщо пізнавати цей безмежно складний і загадковий світ, коли в тебе сварлива жінка? Єремія працював з меншим завзяттям, місіонери загрожували знов одіслати його на далекі атоли, а жінчин язик дедалі гострішав. Король Туї Туліфау співчував Єремії: усі ж бо знали, що його самого б’є королева, коли він дуже впивається. Розлучитися з нею Туї Туліфау не міг з політичних міркувань. Сепелі належала до такого ж королівського роду, як і він сам, а її брат командував військом. Але Єремію Туї Туліфау розлучити міг і розлучив. Той негайно одружився з удовицею і взявся до торгівлі. Проте й у торгівлі йому не повелося, головним чином через згубну приязнь самого Туї Туліфау. Відмовити в кредиті цьому веселому монархові — означало накликати на себе конфіскацію; давати йому в кредит — означало неминуче банкрутство. Потинявшись рік без діла, Єремія найнявся за довіреного у Девіда Грифа і ось уже років дванадцять чесно справляв свою службу, бо Гриф був перший, що, не накликавши на себе лиха, відмовив королю в кредиті; а як давав щось у борг, то вмів якось потім витягти свої гроші.
Коли Гриф увійшов, Єремія поважно глянув на нього поверх окулярів, так само поважно відзначив сторінку в біблії, відклав книгу і поважно привітався.
— Я радий, що ви з’явилися особисто, — сказав він.
— А як іще я міг з’явитися? — засміявся Гриф.
Але Єремії бракувало почуття гумору, і він не звернув уваги на ті слова.
— Торговельні справи на острові до біса погані,— сказав він надзвичайно врочисто, смакуючи слова. — Баланс у мене просто жахливий.
— Погано торгується?
— Навпаки. Добре. Крамниця порожня, геть порожня. Але… — В погляді Єремії сяйнули гордощі.— Але на складі є ще багато краму. Я його добре замкнув.
— Певне, Туї Туліфау взяв багато в борг?
— Навпаки. Він платить за все готівкою і розрахувався за те, що був заборгував.
— Ну, то я тебе не розумію, Єреміє,— признався Гриф. — Ти кажеш, крамниця порожня, боргів нема, давні рахунки сплачено, крам на складі цілий… у чім же справа?
Єремія не відразу відповів. Він простяг руку позад себе й дістав з-під мат велику скриньку на гроші. Гриф здивувався, побачивши, що її не замкнено. Раніше самоанець завжди надзвичайно пильно ховав виторг. Скидалось на те, що в скриньці було повно паперових грошей. Єремія взяв верхній папірець і простяг Грифові:
— Оце вам відповідь.
Гриф оглянув досконало зроблену банкноту. «Перший королівський банк Фіту-Айви виплачує на вимогу подавця один фунт стерлінгів», — прочитав він. Посередині було намальоване якесь тубільче обличчя, а внизу стояли підписи Туї Туліфау і Фулуалеа, а до останнього додано друковане пояснення: «Міністр фінансів».
— Що це в біса за Фулуалеа? — запитав Гриф. — Це по-фіджійському, чи що? І означає «сонячне пір’я»?
— Авжеж, сонячне пір’я. Так себе називає той підлий шахрай. Він прибув з Фіджі і перевернув Фіту-Айву догори ногами, себто все, що стосується торгівлі.
— Мабуть, котрийсь із тих спритників з Левуки?
Єремія сумно похитав головою:
— Ні, він білий чоловік і негідник. Прибрав собі шляхетне, милозвучне фіджійське ім’я і викачав його в болоті задля власної підлої мети. Він зробив Туї Туліфау непросипущим п’яницею. Весь час його споює і не дає витверезіти. А король за це зробив його міністром фінансів і ще ким завгодно. Фулуалеа вигадав ці фальшиві гроші і змушує всіх їх брати. Він оподаткував комори, копру й тютюн. Завів також портове мито, якісь приписи суднам і ще різні податки. Тубільці нічого не платять, тільки торгівці. Коли заведено податок на копру, я відповідно знизив купівельну ціну. Тоді люди почали нарікати, і Сонячне Пір’я видав новий закон, що поновлював давню ціну та забороняв її знижувати. Мене він оштрафував на два фунти стерлінгів і на п’ятеро свиней, бо знав, що в мене їх якраз п’ятеро. Ви це побачите, їх записано в книзі. З Гоукінса, агента Фулькрумського товариства, взято штраф спочатку свиньми, потім джином; як він став опиратися, з’явилось військо й спалило йому комору. Коли я замкнув крамницю, Сонячне Пір’я вдруге оштрафував мене й погрозився, що спалить комору, якщо я знову чимось завиню. Тоді я спродав усе, що було в крамниці. І ось бачите, маю повну скриньку нікчемного паперу. Прикро мені буде отримати від вас платню такими папірцями, але це буде цілком справедливо, тільки справедливо. Тепер скажіть, що його робити?