Гриф знизав плечима:
— Насамперед мені треба побачити це Сонячне Пір’я та розвідати, що до чого.
— Тоді поспішіться його побачити, — порадив Єремія. — поки він не наклав на вас хтозна-скільки штрафів. У такий спосіб він збирає з королівства всі металеві гроші. Здається, він уже й загарбав їх усі, опріч того, що позакопувано в землі.
Повертаючись тією самою Дроковою стежкою, Гриф під запаленими лампами, що вказували вхід до палацового парку, здибав невеличкого товстенького добродія в пом’ятих парусинових штанях, гладенько виголеного й рум’яного. Він саме виходив з парку. Щось знайоме було в його сторожкій, вдоволеній ході. Гриф одразу вгадав її. Він уже бачив цю ходу у доброму десятку південноморських портів.
— Оце так! Корніліс Дізі! — вигукнув він.
— А це не хто інший, як сам Гриф, хай йому чорт, — почулось у відповідь, і вони потисли один одному руку.
— Приходьте на шхуну, я пригощу вас чудовим ірландським віскі,— запросив Гриф.
Корніліс випнув груди й набундючився:
— Ні, не вийде, містере Грифе. Тепер я Фулуалеа, і горілкою мене не звабиш, як колись. Крім того, з ласки його величності, милостивого короля Туліфау, я — міністр фінансів і головний суддя, бо король вершить суд тільки тоді, як бажає розважитись.
Гриф аж свиснув з несподіванки:
— То це ви Сонячне Пір’я?
— Я волію, щоб мене звали по-тубільчому, — зауважив той. — Я Фулуалеа, до вашого відома. Давня приязнь не в’яне, містере Грифе, і мені аж серце розривається, що я мушу сказати вам неприємну новину. Вам доведеться сплатити законне в’їзне мито так само, як і всім іншим торгівцям, що прибувають сюди грабувати лагідного полінезійського дикуна, мешканця коралових островів… Що ще я хотів сказати? Ага! Пригадав. Ви порушили наші приписи: з лихими замірами ви ввійшли в порт Фіту-Айви після заходу сонця, не засвітивши бічних ліхтарів. Не впадайте мені в слово. Я це на власні очі бачив. За таку провину вас оштрафовано на п’ять фунтів… Маєте на шхуні джин? Це великий злочин… Не можна так легковажити життям моряків нашого затишного порту задля того, щоб заощадити мідяк на світлі. Одначе ви мені не відповіли, чи маєте джин? Я питаю вас, як завідувач гавані.
— Ви взяли великого тягаря на свої плечі,— осміхнувся Гриф.
— Це тягар білої людини. Ті підлі торгівці ввесь його звалювали на бідного Туї Туліфау, найдобрішого з усіх монархів, що будь-коли сиділи на південноморських тронах і попивали грог із королівських калабашів. І от я, Корніліс… себто Фулуалеа, прийшов оборонити їхні права. Мені дуже неприємно, але обов’язок завідувача гавані примушує мене обвинуватити вас у порушенні карантину.
— Якого карантину?
— Це припис портового лікаря. Ніяких стосунків з берегом, поки корабель не оглянено. Ви ж бо можете завезти якусь заразу, віспу, приміром, чи кашлюк, а це для довірливого тубільця страшне лихо. Хто ж захистить лагідного, довірливого полінезійця? Я, Фулуалеа, Сонячне Пір’я, що взяв на себе цю високу місію.
— Хто ж, до біса, ваш портовий лікар? — запитав Гриф.
— Я, Фулуалеа. Ви допустилися неабиякого злочину. Вважайте, що вас оштрафовано на п’ять ящиків першорядного голландського джину.
Гриф щиро засміявся:
— Та вже якось погодимось, Корнілісе. Ходімте на шхуну та вип’ємо.
Сонячне Пір’я велично відмахнувся від такої пропозиції:
— Це хабар. Я хабарів не беру, я вірний тому, хто дає мені хліб-сіль. А чому ви не показали своїх корабельних документів? Як голова митниці, я штрафую вас ще на п’ять фунтів та на два ящики джину.
— Слухайте, Корнілісе! Жарти жартами, але це вже за надто. Тут вам не Левука. Мені аж руки сверблять. Мене ви на бугая не візьмете.
Сонячне Пір’я з острахом відступив.
— Не здумайте підняти руку, — погрозився він. — Маєте рацію, тут не Левука. Саме тому, та ще маючи за собою Туї Туліфау й королівське військо, я можу взяти вас на бугая. Ви любісінько сплатите ці штрафи, або я конфіскую ваше судно. Ви не перший. Ось і той китаяга Пітер Джі, скупник перлів. Він теж заплив у гавань проти всяких правил і вчинив гвалт за якісь там мізерні штрафи. Отож і має. Не хотів їх сплатити, а тепер сидить на березі та кається.
— Не може бути, щоб ви…
— Авжеж, може бути. Виконуючи високий службовий обов’язок, я конфіскував його шхуну. На ній тепер перебуває п’ята частина нашого відданого війська, а за тиждень її буде продано. В її трюмі тонн десять скойок. Я ладен виміняти їх у вас на джин. Можу вам запропонувати дуже вигідні умови. То скільки, кажете, у вас джину?