— Не забудь за порося, — пошепки нагадав Єремії Гриф. Єремія відразу ж підвівся.
Широким помахом руки він утихомирив людський гомін.
— Колись на Фіту-Айві був давній і гарний звичай, — почав він. — Як чоловіка ловили на тяжкому злочині, йому києм перебивали руки й ноги і викидали в мілку воду, щоб його живцем ізжерли акули. На жаль, ті часи минули. А все ж у нас і досі зберігся інший давній гарний звичай. Ви всі знаєте, який саме. Коли доведено, що хтось злодій чи брехун, то його побивають здохлими поросятами.
Єремія засунув праву руку до коша, і хоч був без окулярів, але здохле порося, яке він витяг, улучило Дізі просто в шию. Єремія кинув його з такою силою, що міністр аж перевернувся. Не встиг він ще стямитись, як до нього підскочила Сепелі, та так моторно, що годі було такого й сподіватися від жінки завважки двісті шістдесят фунтів. Одною рукою вона вхопила Корніліса за комір сорочки, а другою підняла порося й під радісний рев своїх підданців по-королівському налупцювала Сонячне Пір’я.
Що мав робити Туї Туліфау? Довелося йому, вдаючи веселого, дивитись, як гонять його улюбленця. Сите його тіло горою лягло на мати і все аж тіпалося з реготу, достоту як у того Гаргантюа.
Коли Сепелі врешті покинула порося й міністра, падло підхопив промовець з навітряного берега. Корніліс уже зірвався й утікав, як порося влучило йому під коліна і збило з ніг. Увесь люд і військо з гвалтом та реготом прилучилося до забави. Хоч як крутився та кидався навсібіч колишній міністр, скрізь переймало його здохле порося. Він тікав між авокадо й пальми, наче переляканий кріль. Ніхто не торкався до нього руками, його мучителі давали йому дорогу, але весь час гналися за ним, і порося літало так швидко, як тільки встигали підхоплювати його людські руки.
Скоро погоня зникла на Дроковій стежці, Гриф із торгівцями рушив до королівської скарбниці. Минув день, і давно вже запав вечір, коли вони обміняли на металеві гроші останню фіту-айвську банкноту.
У лагідному присмерковому холодку якийсь чоловік виплив на човнику з берегових заростів і попростував до «Кантані». Човник був старий, нікчемний, і чоловік гріб дуже тихо, раз у раз спиняючись вичерпати воду. Матроси-канаки весело зареготалися, коли він підплив до шхуни й насилу переліз через поруччя. Чоловік був неймовірно брудний і якийсь ніби запаморочений.
— Можна мені сказати вам слово, містере Грифе? — запитав він сумно й покірливо.
— Тільки сядьте за вітер та трошки далі,— відповів Гриф. — Ще далі. Отак краще.
Корніліс сів на поруччя й обхопив голову руками.
— І справді,— сказав він, — Від мене тхне, як від недавнього бойовища. Голова мені болить, мало не лусне. В’язи мені скручено. Зуби хитаються в щелепах. У вухах наче джмелі гудуть. Мозок мій зрушив з місця. Я пережив землетрус та чуму, а з неба дощем сипалися свині.— Він замовк і зітхнув, аж застогнав. — Я бачив страшну смерть. Такої не міг би собі уявити жоден поет. Неприємно, щоб тебе зварили в олії, або з’їли щури, або роздерли дикі коні. Але щоб тебе забили здохлим поросям!.. — Він аж здригнувся з того жаху. — Далебі, це переходить межі людської уяви.
Капітан Бойг виразно чмихнув носом і пересунув свого брезентового стільчика далі проти вітру.
— Я чув, що ви їдете до Япу, містере Грифе, — сказав Корніліс. — Я хочу попросити вас за дві речі: перевезіть мене та дайте чарку ірландського віскі, що від нього я відмовився у той вечір, як ви приїхали.
Гриф плеснув у долоні, і коли підійшов стюард-тубілець, загадав йому принести мила та рушника.
— Ідіть на бак, Корнілісе, та насамперед помийтеся, — сказав він. — Служник принесе вам штани й сорочку. До речі, поки ви ще не пішли, скажіть-но, як це вийшло, що ми знайшли в скарбниці більше металевих грошей, ніж було ваших папірців?
— Я тримав там і свої власні гроші, ті, що привіз з собою, аби було з чим починати.
— За затримку та інші збитки ми вирішили стягти гроші з Туї Туліфау, — сказав Гриф. — Отож лишок ми вам повернемо. Відрахуємо тільки десять шилінгів.
— А це за що?
— То ви думаєте, що здохлі поросята на деревах ростуть? Ми провели по книгах десять шилінгів, що їх заплачено за порося.
Корніліс здригнувся й кивнув головою:
— Далебі, я вдячний, що то було порося не за п’ятнадцять і не за двадцять шилінгів.
ПЕРЛИ СТАРОГО ПАРЛІ
Канак-стерничий крутнув кермо, і «Малагіні», повернувшись провою до вітру, вирівнялася. Її передні вітрила позвисали, кінці линв застукотіли в брезент, зашурхотіли хутко вибирувані талі, і шхуна нахилилася на другий бік, а її вітрила надулися на іншому галсі.