Хоч було ще дуже рано і віяв свіжий вітерець, але п’ятеро білих людей, що розташувалися на пів’юті, були ледве вдягнені. Девід Гриф та його гість, англієць Грегорі Малгол, мали ще на собі піджаки та китайські капці на босу ногу. Капітан з помічником були в тоненьких сорочках і простих парусинових штанях, а комірник усе тримав у руках сорочку й не хотів її вдягати. Піт виступав йому на чолі, і він спрагло підставляв голі груди проти вітру, що не приносив прохолоди.
— І вітер дме, але до чого ж парко, — поскаржився він.
— Що воно робиться на заході, хотів би я знати, — і собі докинув Гриф.
— Це ненадовго: вітер допіру почався, — сказав капітанів помічник, голландець Герман. — Він весь час міняється: то п’ять хвилин з одного боку подме, то десять з другого, а тоді годину звідкілясь інде.
— Щось таки буде, таки буде, — забідкався капітан Ворфілд, пальцями розчісуючи кущисту бороду й виставляючи підборіддя на вітер у марній надії знайти прохолоду. — Вже півмісяця, як погода сказилася. Три тижні не було доброго пасату. Все перемішалося. Вчора над захід сонця барометр став хибати, та й досі хибає, хоч люди тямущі кажуть, нібито це нічого не важить. А все ж мені таке не подобається. Нервує дуже, знаєте. Отак само барометр хибав тоді, як ми втратили «Ланкастера». Я був тоді ще учень, але добре те пам’ятаю. Новісіньке судно, на чотири щогли, сталева обшивка, перший рейс. Старому аж герци надірвалося. Сорок років плавав на суднах компанії. А ні еля того випадку почав марніти й через рік помор.
Спека просто душила, хоч було вітряно і ще рано. Пітер тільки натякав на прохолоду, але не давав її. Якби не волога, то можна було б подумати, що він дме із самої Сахари. Не було ні юги, ні туману, тільки мрява далечина здавалась імлистою. Хмар, власне, теж не було, — лиши якийсь тьмяний покрівець заслав небо, і сонце по могли пробитися крізь нього.
— Приготуйтеся! — спокійно й чітко наказав капітан Ворфілд.
Темношкірі матроси-канаки в коротеньких штанцях, дарма що розпарені, швидко прилаштувалися коло вітри і і талів.
— Круто під вітер!
Стерничий жваво повернув кермо, і «Малагіні» плавним поворотом змінила галс.
— Та це ж просто чарівниця! — оцінив шхуну Мол гол. — Я не знав, що торгівці південних морів плавають на яхтах.
— Її зроблено в Глостері як рибальську шхуну, — пояс нив Гриф. — А глостерські судна будовою, спорядженням, ходом — ті ж самі яхти.
— Протока просто перед вами, чого ви звертаєте? — здивувався англієць.
— Ану спробуйте, капітане Ворфілде, — запропонував Гриф. — Покажіть йому, як то входити в лагуну на гребені відпливу.
— У бейдевінд! — наказав капітан.
— Так, бейдевінд! — відгукнувся канак, повертаючи кермо на півшпиці.
«Малагіні» завернула у вузенький прохід до лагуни великого довгастого коралового острова. Формою своєю він скидався на три атоли, що, розростаючись, колись зіткнулися між собою і вже не змогли розмежуватись. На піщаному кільці купками росли кокосові пальми, проте було багато голих місцин, де положистий берег сходив так низько до води, що пальми не могли там рости. Крізь ті прогалини видніла захищена лагуна; вода в ній була тиха, тільки ледь побрижена. Ця лагуна з нерівними берегами про стягалася на багато квадратових миль, і вода під час від пливу рвалася в море через єдину протоку — таку вузьку, що течія в ній радше скидалася на річкові пороги, ніж на простий вхід до атолової лагуни. Вода кипіла, вирувала, клекотіла і пінявими хвилями сунула в океан. Раз по раз наштовхуючись на «Малагіні», хвилі збивали її з рівного курсу й наче крицевими клинцями відпихали до краю протоки. Шхуна вже чималенько посунулася вперед, але врешті мусила повернутись, бо опинилася надто близько до коралового берега. Змінивши галс, вона стала бортом до течії, що сама винесла її назад у море.
— Настав час на ваш новий дорогий мотор, — добродушно осміхнувся Гриф.
Мотор був вразливим місцем капітана Ворфілда. Він стільки просив і благав Грифа придбати його, аж той таки погодився.
— Він ще окупить себе, — відказав капітан. — Ось почекайте-но. Він кращий за будь-яке страхування. А ви ж самі знаєте, що суден на Паумоту ніхто й страхувати не береться.
Гриф показав на невеличкого катера, що йшов слідом за ними тим самим курсом:
— Закладаюся на п’ять франків, що маленька «Нугіва» випередить нас.