— Це капітан Робінсон з «Роберти», — сказав Гриф, знайомлячи їх.
Тим часом Малгол поздоровкався з Пітером Джі.
— Я й не уявляв собі, що на світі є така сила перлів, — сказав Малгол.
— Та й я ніколи так багато не бачив, — визнав Пітер Джі.
— Скільки вони можуть коштувати?
— П’ятдесят або й шістдесят тисяч фунтів — цебто для нас, скупників. У Парижі…— Він знизав плечима і звів брови, не зважуючись назвати нечувано великої суми.
Малгол витер спітніле чоло. Решта всі теж упрівали й важко дихали. Криги не було, віскі доводилося пити тепле.
— Гай-гай, — крякав Парлі.— Багато мерців лежить на цьому столі. Я знаю ці перли, геть усі знаю. Бачите оці три? Бездоганно підібрані, правда? Норець з острова Великодня добув їх мені за один тиждень. Другого тижня його вхопила акула — відкусила руку, а зараження крові доконало хлопця. А та велика нерівна! Звичайнісінька перлина. Якщо мені за неї дадуть завтра двадцять франків, то й то добре. А добуто її на глибині в двадцять два сажні. Норець був родом з Раротонги. Побив усі рекорди, пірнаючи, і добув її з глибини в двадцять два сажні. Я бачив його тоді, як він виплив. І тут йому чи то легені трісли чи то корчі на нього напали, бо він помер через дві години. А як голосив, помиравши! Його було чути за кілька миль. Такого дужого тубільця я ніколи не бачив. Півдесятка моїх норців повмирало від корчів. І ще не один помре через ці перли, ще не один.
— Та цур вам, Парлі, не крякайте, — розсердився один з капітанів. — Бурі не буде.
— Якби я був ще дужий, то якнайшвидше дав би звідси драла, — обізвався господар старечим фальцетом. — Якби я був дужий та якби вино ще смакувало мені. Але не ви. Ви всі залишитесь. Я б вам і не давав поради, якби думав, що ви поїдете. Хіба відженеш канюків від стерва? Випийте ще, сміливі мої моряки. Гай-гай, на що тільки люди не зважуються задля маленьких краплин. Осьде вони, красуні. Торги завтра, рівно о десятій. Старий Парлі розпродує перли, і канюки злітаються. Старий Парлі колись був дужчий за них усіх і ще багатьох із них побачить мертвих.
— Ну, чи ж не падлюка? — пошепки вдався комірник з «Малагіні» до Пітера Джі.
— А як буде буря, то й що? — сказав капітан з «Лялечки». — Гікігого ніколи не заливало.
— То тим паче тепер може залити, — озвався капітан Ворфілд. — Я б на нього не здався.
— І ви вже крякаєте? — дорікнув йому Гриф.
— Я не хотів би поламати мотор, поки він себе не окупить, — понуро відказав капітан Ворфілд.
Парлі навдивовижу жваво кинувся через людну кімнату до барометра, що висів на стіні.
— Гляньте, мої сміливі моряки! — захоплено вигукнув він.
Той, що стояв найближче, зиркнув на барометра — і обличчя його вмент споважніло.
— Упав на десять, — тільки й сказав він, але всі схвилювалися і мали тепер такий вигляд, ніби кожен ладен був зараз же кинутися до дверей.
— Слухайте! — скомандував Парлі.
Серед тиші далекий прибій видався незвичайно гучним. Море гуркотіло й ревло.
— Починається велика хвиля, — сказав хтось, і всі порвалися до вікон.
У прогалинах між кокосовими пальмами виднів океан, а по ньому одна за одною котилися на кораловий берег величезні буруни. Кілька хвилин люди дивилися на те чудне видовище, стиха перемовляючись, а хвилі більшали просто на очах. Моторошно було дивитися, як бурхає море при мертвому штилі, і люди несамохіть постишували голоси. Вони аж стрепенулися, коли старий Парлі знову закрякав:
— Ще є час вийти в море, сміливе панство. Крізь лагуну ви можете перетягти свої судна причалом.
— Усе гаразд, чоловіче, — сказав Дарлінг, капітанів помічник з «Кактуса», здоровий молодик років двадцяти п’яти. — Буря десь на півдні й минає нас боком. Тут навіть не дмухне.
Усім, хто був у кімнаті, одразу неначе полегшало. Почалася розмова, і дедалі голосніша. Деякі скупники навіть повернулися до столу з перлами.
— Так, так, — перекричав усіх Парлі своїм деренчливим голосом. — Хай настане кінець світу, а вам аби купувати.
— Ми однаково все це купимо завтра, — запевнив його Айзекс.
— Купите в пеклі.
Хор недовірливого реготу розсердив старого. Розлючений, він обернувся до Дарлінга:
— Відколи такі шмаркачі, як ви, знаються на негоді? І хто накреслив на папері шлях ураганів серед Паумотських островів? У яких книжках ви його бачили? Я плавав тут, коли ще найстарший з вас на світ не народився, і знаю, що кажу. Урагани посуваються на схід такою велетенською дугою, що виходить сливе рівна лінія. А на захід вони круто вигинаються. Пригадайте свої карти. А то б як воно вийшло, що ураган дев’яносто першого року затопив Аурі та Гіолау? Причина, мій сміливцю, в дузі, в крутій дузі. За годину або дві — а найбільше за три — почнеться вітер. Ось послухайте!