Позбувшися Джека Арізонця і простеживши, поки він зовсім зник з очей, люди повернули з берега і пішли працювати кожен на свою ділянку, — усі, крім Кучерявого Джіма, що був власником єдиного на всю північ картярського закладу та ще й гендлював золотодайними ділянками.
Того дня сталися дві примітні події. Пізно вранці Маркусові О’Браєну поталанило. З однієї миски він намив золота на долар, з другої — на півтора, а з третьої — на два долари. Він натрапив на жилу. Кучерявий Джім заглянув у шурф, промив кілька мисок власноручно і запропонував О’Браєнові десять тисяч доларів за ділянку — п’ять тисяч золотим піском, а замість решти п’яти тисяч — половину прибутку від гри у фараона. О’Браєн відмовився.
Він тут задля того, щоб добувати гроші з землі, а не з своїх товаришів, — запально заявив О’Браєн. До того ж він і не любить гри у фараона. Та й оцінює він свою жилу куди більше, як у десять тисяч.
Друга примітна подія сталася пополудні, по тому як приплив Чижик Перлі і прив’язав свого човна під берегом. Він оце щойно повернувся з цивілізованого світу і мав газету, якій було тільки чотири місяці. Крім того, він привіз шість барилець віскі, що цілком призначалося для Кучерявого Джіма.
Таборяни полишили працю. Вони куштували віскі — по долару золотом за чарку, зважуючи те золото на Джімових терезах, І обговорювали новини. І все було б гаразд, якби Кучерявий не замислив підлого плану — спершу споїти О’Браєна, а тоді купити у нього ділянку.
Перша половина плану повелася йому чудово. Почали рано ввечері, а на дев’яту годину О’Браєн дійшов до тієї стадії, коли вже співається пісень. Він обійняв одною рукою Кучерявого Джіма за шию і навіть пробував завести пісеньку небіжчика Фергюсона про пташечок. Він гадав, що це цілком безпечно, бо єдина в таборі людина з артистичним чуттям пливе тепер за водою на Юконових хвилях із швидкістю п’ять миль на годину.
Але з другою половиною плану щось не в’язалося. Скільки віскі не вливав собі О’Браєн у горло, його все ніяк не можна було навести на думку, що прямий і дружній його обов’язок — продати свою ділянку. Щоправда, він вагався і кілька разів, здавалося, ледь-ледь не згодився. Але десь у глибині душі він собі п’яно посміювався, бо розумів гру Кучерявого Джіма, і йому подобалася карта, яку той йому здав: трунок дуже йому смакував. Віскі наливалося з окремого барильця і було разів у десять краще за питво з інших п’яти барилець.
Чижик Перлі в барі наповняв чарки решті поселенців Рудої Олениці, тоді як О’Браєн з Кучерявим провадили свою ділову пиятику на кухні. Та в О’Браєна була широка натура. Він вийшов у бар і повернувся з Муклуком Чарлі та Персі Леклером.
— Мої спільники в ділі, спільники в ділі,— оповістив він, одверто їм підморгуючи й простодушно усміхаючись до Кучерявого. — Я завше звіряюся на їхню думку, еге ж. Це гарні хлопці. Налий їм цеї вогняної водички, Джіме, та поговорім.
Це було трошки вже нахабнувато, та Кучерявий, швидко прикинувши цінність ділянки і згадавши, що з останньої миски він намив золота на сім доларів, вирішив, що ділянка варта додаткових збитків на віскі, навіть коли його продається в сусідній кімнаті по долару за чарку.
— Не хочу про це й говорити, — гикаючи, О’Браєн заходився пояснювати своїм приятелям справу від самого початку. — Хто? Я? Щоб оце я продав за десять тисяч доларів? Та ні в світі! Я сам викопаю золото, а тоді повернуся до нашої господньої країни, аж до Південної Каліфорнії; ото місцина, де мені пожити на схилі віку. Там я заведу… оце ж бо кажу, талі я заведу… а що я казав, що маю там заводити?