Доблмен входить з правого боку й підходить до бюрка. Старкветер та Маргеріт мовчать.
Доблмен. Ви дзвонили?
Старкветер (востаннє кидає запитливий погляд на Маргеріт, що ніяк на це не реагує). Так, дзвонив. Ви ввесь час були поруч у тій кімнаті?
Доблмен. Так, сер.
Старкветер. Хто-небудь проходив до цієї кімнати?
Доблмен. Ні, сер.
Старкветер. Чудово. Послухаймо, що скаже покоївка. (Натискує кнопку один раз). Маргеріт, даю тобі останню нагоду.
Маргеріт. Я вже сказала тобі, що коли я вийду з цієї кімнати, я не візьму їх з собою.
Покоївка входить з правого боку, з дверей на другому плані, й підступає ближче.
Старкветер. Чи хто заходив до цієї кімнати з передпокою за останні кілька хвилин?
Покоївка. Ні, сер; ніхто, відтоді як пройшла місіс Чалмерс.
Старкветер. Ви повно це знаєте?
Покоївка. Я була в передпокої, сер, — поралася там увесь цей час.
Старкветер. Гаразд, можете йти. (Покоївка виходить тими самими дверима). Доблмене, сталася вельми прикра річ. Місіс Чалмерс і я були самі в цій кімнаті. Ті папери, що їх викрав був Герст, — оце тільки-но повернув мені Габард. Вони лежали тут на моєму бюркові. Я відвернувся на хвилинку — відійшов до сейфа. Коли я повернувся назад — папери зникли.
Доблмен (замішавшись). Так, сер…
Старкветер. Їх узяла місіс Чалмерс. Вони в неї.
Доблмен (безпорадно заникується). Е-е… е… так, сер…
Старкветер. Папери мені потрібні. Що робити? (Доблмен зовсім розгубився). Ну?
Доблмен (каже, хапаючись; у голосі йому бринить надія). П-пошліть по містера Габарда. Він уже раз потрапив повернути їх вам.
Старкветер. Цілком слушно. Зателефонуйте до нього. Ви повинні застати його в Прес-клубі. (Доблмен рушає до дверей праворуч). Не виходьте з кімнати. Телефонуйте звідси. (Показує на телефон на бюркові. Доблмен обходить бюрко з лівого боку й телефонує). Ніхто з присутніх не вийде звідси. Коли вже моя дочка здатна на таку крадіжку, то я не можу довіряти жадній людині,— нікому.
Доблмен (каже в трубку). РЕД… 6-2-4. Так, будь ласка. (Чекає).
Старкветер (підводячись). Викличте й сенатора Чалмерса за одним разом. Скажіть йому, щоб прибув негайно.
Доблмен. Так, сер, — негайно.
Старкветер (виходить на середину кону й каже до Маргеріт). Підійди сюди. (Маргеріт покірливо підходить. Вона перелякана, але сповнена рішучості). Навіщо ти це зробила? Чи правду ти сказала, що між тобою й отим добродієм Ноксом нічого не було?
Маргеріт. Батьку, не говорім на такі теми в присутності (показує очима на Доблмена) слуг.
Старкветер. Тобі слід було зважити це самій, перш ніж викрадати документи.
Доблмен тим часом розмовляє стиха телефоном.
Маргеріт. Але ж існує пристойність…
Старкветер (уриваючи). Не для злодійок. (Настійливо, але не підносячи голосу). Маргеріт, ще не пізно. Віддай їх, і ніхто нічого не знатиме.
Пауза. Маргеріт мовчить, вагаючись.
Доблмен. Містер Габард каже, що прибуде за три хвилини. На щастя, й сенатор Чалмерс із ним.
Старкветер киває і дивиться на Маргеріт. Дворі ліворуч, на другому плані, відчиняються, і до покою входять місіс Старкветер та Конні. З одягу видко, що вони збираються вийти з дому.
Місіс Старкветер (одним духом). Ми йдемо, Ентоні. Ти зовсім не мав рації, Ентоні, підганяючи нас на цей поїзд о другій десять. Ми нізащо не встигнемо, нізащо. Було б розумніше… (Раптом помічав гостру напруженість поміж Старкветером та Маргеріт). Що сталося?
Старкветер (прикро вражений появою жінки й меншої дочки, каже Доблменові). Замкніть двері! (Доблмен виконує наказа).
Місіс Старкветер. Боже мій! Ентоні! Що трапилось? (Пауза). Медж! Що трапилось?
Старкветер. Тобі доведеться перебути тут кілька хвилин, та й усе.
Місіс Старкветер. Але яг я мушу закінчити свої справи. Я не маю жадної вільної хвилини. (Дивлячись на Доблмена, що замикав двері). Нічого не розумію.
Старкветер (похмуро). Зрозумієш незабаром. Я більше нікому не довіряю. Якщо моя дочка спроможна красти…