Габард. Вчора ввечері…
Конні (схоплюючись). Я не хочу лишатися тут! (Вона кидається в глиб кону ліворуч, але ті двері замкнено). Випустіть мене! Випустіть!
Місіс Старкветер (стогне й сіпається у кріслі — в неї знову починається істерика). Я зараз помру! Я зараз помру! Я знаю, що зараз помру!
Старкветер (суворо, до Конні). Повернись негайно до матері!
Конні (неохоче повертається до місіс Старкветер, сідає поруч і затуляє пальцями вуха). Я не хочу нічого чути! Я не хочу нічого чути!
Старкветер (гостро). Спусти руки!
Габард. Хай йому всячина, Чалмерсе, але я волів би не встрявати в це діло. Не маю ніякого бажання свідкувати…
Старкветер. Спусти руки, чуєш! (Конні неохоче спускає руки). Отже, Габарде?
Габард. Даруйте… Але мене приневолюють…
Чалмерс. Раз почали, то вже кажіть. Ви кинули брудну тінь на мою дружину…
Габард. Гаразд. Вона… Місіс Чалмерс була вчора ввечері в Нокса, у його номері в готелі.
Місіс Старкветер (аж заходиться). Ох! Ох! Моя Медж! Це брехня! Брехня! (Несамовито колотить ногами по підлозі. Конні заспокоює її).
Чалмерс. Вам доведеться довести свої слова, Габарде. Якщо ви звели наклеп, це вам дешево не минеться.
Габард (киваючи на Маргеріт). Гляньте на неї. Запитайте її.
Чалмерс дивиться на Маргеріт, і підозра його поволі певнішає.
Маргеріт. Зі мною була Лінда. І Томмі. Мені конче треба було побачити містера Нокса. Я приїхала туди машиною. Я взяла з собою Лінду й Томмі до кімнати містера Нокса.
Чалмерс (полегшено). А, ну то зовсім інша річ.
Габард. Але це не все. Місіс Чалмерс відпровадила покоївку й сина назад до машини, а сама залишилася в Нокса.
Маргеріт (хутко). Тільки на одну хвилину!
Габард. На багато довше… багато, багато довше. Мені добре далося взнаки те чекання, — всі жданики поїв.
Маргеріт (розпачливо). Кажу ж вам, те тривало тільки хвилину… одну коротку хвилину.
Старкветер (гостро до Габарда). А де ж були ви?
Габард. Поруч, у Ноксовій спальні. Той йолоп зовсім забув про мене. Він занадто був у захопленні від своєї… е… нової гості.
Старкветер. Кажете, ви бачили…
Габард. Двері скальпі були незамкнені. Я прочинив їх…
Старкветер. Що ви бачили?..
Маргеріт (прохально до Габарда). Невже ви не маєте милосердя? Я ж кажу, що те тривало тільки хвилину. (Габарт знизує плечима).
Старкветер. Зараз ми з’ясуємо, як довго та хвилина тривала. Томмі тут, і покоївка тут також. Конні, покоївка Маргеріт тут? (Конні мовчить). Відповідай мені!
Конні. Так.
Старкветер. Доблмене, подзвоніть по служницю, накажіть провести сюди Томмі та покоївку місіс Чалмерс.
Доблмен ідо до бюрка і один раз натискає кнопку.
Маргеріт. Ні! Тільки не Томмі!
Старкветер (дивлячись пильно на Маргеріт, каже Доблменові). Хай прийде покоївка місіс Чалмерс. (Стукають у ліві двері на другому плані. Доблмен відмикає їх і дає служниці розпорядження. По тому зачиняв двері). Замкніть їх. (Доблмен замикає).
Чалмерс (підходить до Маргеріт). Оце така ваша незаплямована репутація, що ви лигаєтеся з ким не ліньки?..
Маргеріт. Ви не маєте права так зі мною розмовляти, Томе…
Чалмерс. Я ваш чоловік.
Маргеріт. Ви давно вже не мій чоловік.
Чалмерс. Що ви хочете цим сказати?
Маргеріт. Я хочу сказати тільки те, що ви чудово знаєте й самі…
Чалмерс. Медж, це ж тільки ваші здогади. Ви не знаєте нічого певного…
Маргеріт. Я знаю все —і, між іншим, нічиїх свідчень не потребую. Адже я жінка. Ви просто просякли цим духом. І не один рік уже. Я не маю сумнівів, що впіймати вас на гарячому було б дуже легко. Але мене те не цікавило. Я мала свого хлопчика. Коли він народився, ви перестали існувати для мене, Томе. Та й я для вас, здається, так само.
Чалмерс. А тепер, щоб мені відплатити ви сплуталися з цим, так би мовити, «добродієм» Ноксом!
Маргеріт. Ні, ні! Це неправда, Томе! Я кажу вам, що це неправда.