Чалмерс. Ви були там учора ввечері, в його номері, самі… Скільки часу, це ми зараз довідаємось… (Стукають у ліві двері на другому плані. Доблмен іде відімкнути їх). А щойно ви викрали батькові приватні папери задля свого коханця.
Маргеріт. Він мені не коханець.
Чалмерс. Таж ви призналися, що ті папери у вас. Для кого ж, окрім Нокса, могли ви їх украсти?
Лінда входить. Бліда й напружена, вона запитально дивиться на Маргеріт, не знаючи, як їй слід повестися.
Старкветер. Це та жінка. (До Лінди). Підійдіть сюди. (Лінда неохоче наближається). Де ви були вчора ввечері? Ви знаєте, що я маю на думці. (Вона мовчить). Відповідайте.
Лінда. Я не знаю, що саме маєте ви на думці, сер… Якщо…
Старкветер. Так-так, саме це. Кажіть.
Лінда. Але я не думаю, щоб ви мали право ставити мені такі запитання… Якщо я… якщо я й вийшла пройтися із своїм хлопцем…
Старкветер (до Маргеріт). Але ж і віддану придбала ти собі покоївку. (Гостро до інших). З неї не витягнеш нічого. Пошліть по Томмі. Доблмене, подзвоніть.
Доблмен хоче виконати наказ.
Маргеріт (спиняючи Доблмена). Ні, ні; тільки не Томмі. Скажіть їм усе, Ліндо. (Лінда непорозуміло дивиться на Маргеріт. Каже лагідно). Не звертайте уваги на мене. Скажіть їм правду…
Чалмерс (перебиваючи). Всю правду.
Маргеріт. Так, Ліндо, всю правду.
Вражена Лінда не знає, на яку ступити.
Старкветер. Не звертайте уваги, Доблмене. (До Лінди). Гаразд. Ви були в номері Нокса вчора ввечері, разом із вашою господинею та Томмі.
Лінда. Так, сер.
Старкветер. Ваша господиня вислала вас і Томмі з кімнати.
Лінда. Так, сер.
Старкветер. Ви чекали в машині.
Лінда. Так, сер.
Старкветер (раптово гострим тоном). Скільки часу?
Лінда, розуміючи, що від її відповіді чимало залежить, мовчить.
Маргеріт (в цілковитій безнадії). Півгодини… годину… стільки часу, скільки вам продиктує ваша брудна уява… Досить, Ліндо. Ви можете йти.
Старкветер. Ні, залишіться. Станьте з того боку. (До інших). Папери тут, у цій кімнаті,— це виш факт незаперечний.
Габард. Гадаю, що підстави її вчинку тепер зрозумілі.
Конні. Ви негідна тварюка!
Чалмерс. Але ви ще не розповіли, що ви там бачили.
Габард. Я бачив їх, як вони стояли, тримаючи одне одного в обіймах, стояли довгенько. А тоді я помітив украдені документи, де їх кинув Нокс. Ну, то я поклав їх собі до кишені й зачинив двері.
Чалмерс. І скільки часу по тому ті двоє ще лишалися сам на сам?
Габард. Збігло чимало часу… таки багатенько, якщо казати правду.
Чалмерс. А коли ви глянули на них востаннє?
Габард. Вони все ще тримали одне одного в обіймах і, можна сказати, були в захваті від того…
Чалмерс пригнічений.
Маргеріт (до Габарда). Ви — негідник! (Габард посміхається. До Старкветера). Коли ви вгамуєте цього свого гончака?
Старкветер. Коли одержу папери. Ти бачиш, чим ти вже за них заплатила. Тепер слухайте мене уважно. Томе, ти слухай теж. Ти знаєш, яку цінність становлять оті листи. Якщо їх не буде знайдено, може зчинитися такий струс, що вийде мені не тільки в грубі гроші, але й порушить мій вплив в уряді. Я не певен, чи й тебе, Томе, переоберуть до сенату. Отож усе, що ми чули тут у цій кімнаті, треба забути — забути цілковито. Ви зрозуміли?
Чалмерс. Але ні це подружня зрада!
Старкветер. Немає жадної потреби вживати цього слова. Все повинно лишитися так, наче нічого не трапилось.
Чалмерс. Так, я розумію.
Старкветер (до Маргеріт). Ти чуєш? Том не зніматиме бучі. Отож віддай мені папери. Вони — моя власність, розумієш?
Маргеріт. А я вважаю, що саме народ, якому ви брехали, до якого ви підлещувалися, який ви обкрадали, є законний власник тих паперів, а зовсім не ви.
Старкветер. Ти що, зробила це з кохання до того, як його… до того демагога?
Маргеріт. Я зробила це заради народу, заради дітей, майбутнього…
Старкветер. Дурниці! Скажи мені, ти його кохаєш?
Маргеріт (повільно). Я не можу відповісти — не знаю… Зараз я не знаю…