Старкветер (Чалмерсові, показуючи очима на ширму). Ти певний?
Чалмерс. Так, певний цілком. У неї їх нема. Старкветер (до доморядниці). Місіс Мідлтон, обшукайте цих дівчат.
Доморядниця (обмацує покоївок). Ні, сер — у них немає нічого.
Маргеріт (з-за ширми, приглушеним безживним голосом). Можна мені тепер одягтися? (Ніхто не відповідає). Я… я дуже змерзла. (Ніхто не відповідає). Будь ласка, пустіть до мене Лінду.
Старкветер похмуро киває до Лінди. Лінда збирає одяг Маргеріт і несе за ширму.
Старкветер (до доморядниці). Можете йти.
Доморядниця та обидві покоївки виходять.
Доблмен (нерішуче). Двері замкнути?
Старкветер не відповідає, і Доблмен полишає двері тільки причинені.
Конні (підводячись). Можна мені вивести маму?
Старкветер понуро киває. Конні допомагає місіс Старкветер підвестися.
Місіс Старкветер (знову впавши в крісло). Дай-но мені отямитись, Конні. Нехай трохи відлигне на серці. (До Старкветера, що не звертає на неї ніякої уваги). Ентоні, я зараз покладуся в ліжко. Цього було забагато для мене. Я занедужую. Я не можу сьогодні їхати поїздом. (Здригається й зітхає, відкидає голову назад, заплющує очі, а Конні обмахує її віялом і дав нюхальної солі).
Чалмерс (до Габарда). Що ж нам робити?
Габард (знизуючи плечима). І не уявляю. Я тільки-но передав йому ці папери, коли ввійшла місіс Чалмерс. Що з ними сталося? Де вони поділись? В неї їх немає, це певно.
Чалмерс. Але навіщо все це? Навіщо вона їх узяла?
Габард (сухо, показуючи на розтоптане фото на підлозі). А, на мою думку, все ясно.
Чалмерс. Ви так гадаєте? Ви так гадаєте?
Габард. Я розповів вам усе, що бачив на власні очі вчора в його номері. Тут не може бути іншого пояснення.
Чалмерс (роздратовано). Але ж і він, нівроку йому, — ото птах! Чваниться своєю моральною вищістю — базікає про крадіжку — нашу крадіжку, — а сам найбільший крадій, що краде в нас найдорожче й найсвятіше…
Маргеріт виходить з-за ширми, пришпилюючи капелюшка. Вона зодягнена, але поспіхом; тож Лінда, йдучи за нею, щось там підтягав, причепурює тощо. Маргеріт зупиняється біля Ратленда, але його наче по помічає.
Ратленд (непевно). Як усе це прикро склалося… гм… така прикрість… Я засмучений, глибоко засмучений… Не можу й висловити вам, місіс Чалмерс, як я засмучений, що мені довелося бути при цьому… гм… при такій вельми неприємній… (Маргеріт кидає на нього такий зневажливий погляд, що він замовкає).
Маргеріт. Після всього цього, батьку, нічого іншого не лишається мені, як…
Чалмерс (перебиваючи). Піти до свого коханця — так я гадаю.
Маргеріт (холодно). Ви можете гадати, як собі знаєте…
Чалмерс. І передати йому те, що ви вкрали…
Старкветер (отямлюючись раптом від похмурих роздумів). Але ж їх немає в неї. З кімнати вона не виходила. їх немає й у кімнаті. То де ж вони?
Маргеріт іде до дверей, що їх відчиняє перед нею Доблмен. Вона пропускає Лінду вперед, а сама затримується на порозі.
Габард (з вигуком відкриття шпарко підбігає до вікна ліворуч і підіймає раму). Вікно не замкнене. Рама рухається зовсім нечутно. Ось вам пояснення. (До Старкветера). Коли ви відійшли до сейфа і повернулися до неї спиною, вона розчинила вікно і кинула папери комусь, хто на них чекав… (Вистромлює голову й плечі у вікно, дивиться вниз, а тоді повертається до кімнати). Ні; там їх немає. Хтось на них чекав і підхопив…
Старкветер. Але як могла вона знати, що ті папери в мене? Адже ви тільки оце зараз їх мені повернули?
Габард. Та хіба ж Нокс не знав ще вчора ввечері, що узяв їх я? Я поїхав ліфтом угору, а не вниз, тільки-но почув, як він вибіг навздогін. Я певний, що він відразу ж сповістив її про те, що сталось. Адже ж вона була єдина людина, що могла їх йому повернути. А ні, то чого прийшла вона сюди так рано? Саме для того, щоб викрасти документи, — та вже ж пак не як. І вона мала спільника, що чекав десь ізнадвору. Вона викинула паку з паперами й зачинила вікно… (Зачиняє вікно). Зверніть увагу, — ані найменшого шелесту… і сіла знову на своє місце… і все за той час, що ви стояли до неї спиною.