Маргеріт (здивовано). Куди це ви зібралися, Ліндо?
Лінда. Томмі з нянею і я хочемо піти до міста. Няні треба дещо купити.
Маргеріт. Дуже добре. Але зайдіть спершу до мого батька. Слухайте уважно. В бібліотеці, за портретом Лінкольна— пам’ятаєте його? (Лінда киває). Я там сховала паку з паперами. Мені вистачило п’ять секунд, щоб покласти їх туди. Вам, щоб забрати їх, буде потрібно не більше. Але пильнуйте, щоб ніхто вас не побачив. Хай це виглядає так, наче ви привезли Томмі до бабуні, аби її розважити. Ви ж знаєте, як вона кепсько почувається зараз. Тільки-но добудете папери, полишіть Томмі там, а самі вертайтеся з ними чимшвидше сюди до мене. Станьте на стільця, тоді на карниз книжкової шафи і дістанете папери з-за портрета. Ви маєте повернутися сюди за чверть години. Візьміть машину.
Лінда. Томмі й няня вже в машині, чекають на мене.
Маргеріт. Будьте обережні. Не гайте часу.
Лінда мовчки киває і виходить.
Нокс (палко). Це божевілля! Ви віддаєте на жертву й себе, й мене. Мені їх не треба. Мені треба вас. Я стомився. Чого варте будь-що на світі, крім кохання?! Я надто довго мріяв про невпійманий ідеал. Тепер мені потрібні ви.
Маргеріт (поважно). А, так осьде в чому річ! Ви зречетеся ідеалів заради мене… (Він намагається впасти їй у слово). Ні, ні, я не рівняю себе до ідеалу, я не така марнославна. Та я не хочу, щоб ви зрадили свій ідеал, я хочу, щоб ви й далі боролися, а не завертали назад. Боягузові дуже легко відмовитися від боротьби, — мовляв, він утомився. Але я б не покохала боягуза. Саме ваша сила врятувала нас учора ввечері. Я не могла б кохати пас так глибоко, коли б ви були слабкодухий. Ви тільки тоді збережете моє кохання…
Нокс (перебиваючи їй, гірко). Коли проміняю його на… на примарний ідеал. Маргеріт, що є найбільше на світі?.. Кохання. Це ідеал, найвищий за всі.
Маргеріт (грайливо). Кохання чоловіка й жінки?
Нокс. А що ж бо ще?
Маргеріт (серйозно). 6 ще одна річ багато вища — любов людини до своїх ближніх.
Нокс. О, як від моїх проповідей мені й перепадає! Це мені наука. Ніколи більше не буду проповідувати. Віднині…
Маргеріт. Так?..
У двері ліворуч непомітно входить Чалмерс, зупиняється і стежить.
Нокс. Віднині я тільки кохатиму. Край!..
Маргеріт. Ви надто збуджені зараз. Це минеться, ви побачите свою дорогу перед собою і тоді зрозумієте, що я мала слушність! Ви не можете втекти від боротьби.
Нокс. Я можу — і хочу. Мені потрібні ви, а вам потрібний я — чоловіки й жінки потребують одне одного. Ходімо зі мною — зараз, цю ж мить. Не прогаймо свого щастя! (Він підводиться, підходить і бере її за руку. Вона не відштовхує його). Я ж кажу — боротьба однаково триватиме далі. Десятки людей, кращих і дужчих, ніж я, — встануть на моє місце. До чого це я веду? Та до того, що я кохаю вас, кохаю вас, кохаю вас… На цілім світі нема більш нічого для мене, крім кохання до вас.
Маргеріт (розчулено, але вагаючись). Ах, ви ж — пломінь, справжній пломінь…
Чалмерс дико скрикує й кидається на Нокса. Маргеріт і Нокс здригаються від несподіваного крику і тільки зараз помічають Чалмерса.
Маргеріт (стає лице в лице проти Чалмерса і злегка відштовхує його від Нокса). Не треба мелодрами, Томе, — будь ласка. Вам же до мене байдуже, вам просто аби додержати так званої пристойності, звичаю. Це ви нещиро. Душа ваша мовчить. Ви так чините тільки задля годиться, тільки тому, що так вас вимуштрувано. Крім того, не забувайте про своє хворе серце. Лікар Вест застерігав вас…
Чалмерс, збираючись на останній силі, хоче кинутися на Нокса, але раптом він захитався, обличчя йому перекривилося з болю, і він конвульсійно вхопився рукою за серце. Маргеріт підтримує його й садовить у крісло.
Чалмерс (бурмоче безсило). Моє серце! Моє серце!
Нокс (наближаючись). Чим я можу допомогти?
Маргеріт (спокійно). Ні; все гаразд. Йому зараз покращає.
Вона нахиляється над Чалмерсом, бере його руку й перевіряє пульс; раптом, немов оклигнувши, він енергійно відкидає її руку й випростується.
Нокс. Я, мабуть, піду…
Маргеріт. Ні. Ви почекаєте, доки Лінда повернеться. Крім того, ви не можете покинути мене тут саму за таких обставин.