Чалмерс (раптом брутально вибиває шклянку їй з руки і каже притлумленим голосом). Принесіть мені віскі з содовою!
Лінда запитливо дивиться на Маргеріт. Та, вагаючись, знизує плечима, але, зрештою, киває головою. Лінда спішно виходить праворуч.
Маргеріт (Ноксові). Тепер ви підете й виголосите свою промову.
Нокс (ховаючи документи до внутрішньої кишені). Так, тепер я виголошу свою промову.
Маргеріт. Нехай ваші слова наблизять майбутнє! Щоб голос мільйонів звучав у них. (Чалмерс сміється глузливо). Ви знаєте, кому належить моє серце. Я вірю — настане день, і, ні в кого нічого не крадучи, нікого не кривдячи, гордо й гідно ми прийдемо одне до одного — і зостанемось разом… навік!
Нокс (журливо). А тим часом?
Маргеріт. Ми мусимо чекати.
Нокс (рішуче). Ми будемо чекати.
Чалмерс (випростуючись). Поки я помру? Еге ж?
Протягом подальшої мови Нокса Лінда входить у двері праворуч, несучи шклянку віскі з содовою, і подає її Чалмерсові, який пожадливо вихиляє половину. Маргеріт знаком відпускає Лінду, і та виходить праворуч у двері на другому плані.
Нокс. Я не мав такого на думці, але ви, до речі, про це нагадали. Серце ваше довго не протягне. Ви рано розмантачили і свою силу, і все інше. Ви наче той візник, що крав сіно в своєї власної коняки, поки вона не здохла. Отак ви обкрадали своє власне серце. Той день уже недалеко, коли вашому серцю прийде капець, як і тій коняці. Ми можемо почекати. Гадаю, що ви не забаритесь.
Чалмерс (посміхаючись скептично, попиває своє віскі). Що ж, Ноксе, жаден з нас не виграв. Ви не здобули цієї жінки. Я теж. Вона залишається тут і житиме під моїм дахом, та й годі. Розлучення я їй не дам. Я її добре зв’язав пашим Томмі. Вам її не здобути.
Нокс, не звертаючи на нього уваги, йде праворуч до дверей на другому плані й зупиняється на порозі.
Маргеріт. Працюйте. Мужньо працюйте. Ви — мій лицар. Ідіть.
Нокс виходить. Маргеріт стоїть нерухомо, спиною до глядачів і дивиться услід Ноксові.
Чалмерс. Медж.
Маргеріт не рухається й не відповідає.
Слухай-но, Медж.
Підводиться і йде до неї, тримаючи в руці шклянку.
Його промова зчинить неабиякий рейвах. Одначе я не думаю, щоб наслідки були такі загрозливі, як здається твоєму батькові. Зараз — становище непевне, але такі речі минаються. Все-бо минає. Так само і в нас із тобою. Може, й ми забудемо всі оці прикрощі і якось дамо собі раду…
Вона й знаку не подає, що помічає його присутність.
Чому ти мовчиш?
Пауза. Він торгає її за руку.
Медж…
Маргеріт (повертається до нього, очі їй палають гнівом, голос бринить невимовною огидою). Не доторкайтеся до мене!
Чалмерса аж відхитнуло назад.
Завіса
СТАТТІ
РИСИ ЛІТЕРАТУРНОГО РОЗВИТКУ
Як висловився один американський нарисовець, тепер божевільна доба, доба, що схибнулася на хвилинах і секундах, доба, що «першою осягнула тривалість хвилини, а мить зробила нечувано місткою, доба, що завдяки телефонові, телеграфові та друкарській машині усвідомила вагомість часу і цілий світ просотила голосом телеграм». До того всього наша доба ще украй заклопотана. Такого поспіху світ зроду-віку ще не знав, думи його ніколи не були такі широкі й глибокі, а інтереси й потреби — такі численні й розмаїті. Звісно, тому, хто подає світові свої ідеї, перше треба знати, в якій залежності від усього цього новочасне, сьогоднішнє письменство і преса. Чому речення стали простіші й коротші? Чому тритомний роман залічено до перестарілого непотребу? Чому в моді всюдисутнє оповідання? Наскільки ця тенденція позначилася на будові речення? На художньому образі? На порівнянні? Композиції? Змалюванні характерів та спільнот? Якщо той, хто має для людства якісь свої ідеї, не може відповісти на ці запитання, — йому саме пора задуматись. Світ знає, чого потребує, але письменник збагнути і уяснити цю потребу мусить сам собою. Світові-бо байдуже до даного письменника: як не від тебе, то від когось іншого, більш тямущого, але своє він візьме.
Що там не кажіть, а порівняння росту індивіда з ростом людськості таки й досі має слушність. Від дитинства до дійшлого віку розумові здібності особи дедалі складнішають. У дитини думок небагато, і вони обмежені. При перших спробах логічного мислення засновки мають бути неширокі й чіткі, а висновки (зроблені дедуктивним чи індуктивним шляхом) — обіймати всі частковості. Жодної деталі, жодного щабля в доведенні не можна випустити.