Такий успіх у конкурсі Сан-франціського «Кличу» заохотив мене не на жарт подумати про перо. Але ще надто в мені кипіла кров, щоб усидіти на місці, і я відклав надалі літературну працю, написавши лише дрібничку для «Кличу», яку той зараз таки й забракував.
Пішки я обходив усі Сполучені Штати, від Каліфорнії до Бостона, і з півночі на південь, а на тихоокеанське надбережжя повернувся через Канаду, де попався до в’язниці й відробив належний термін за Волоцюзтво. Мої мандрівні пригоди зробили з мене соціаліста. Перше в схиляв голову перед величністю праці і, не читавши ні Карлейля, ні Кіплінга, сформулював таку власну євангелію труду, яка їм і не снилася. Праця для мене була ап В ній я вбачав і виправдання, і порятунок. Ніколи на не зрозумієте тих гордощів, що відчував я, сумлінно виконавши тяжку роботу. Вірнішого платного раба жоден капіталіст ніколи й не визискував. Одно слово, мій вам веселий індивідуалізм геть-чисто посіла ортодоксальна буржуазна етика.
Я добувся з заходу, де люди мали гарний заробок, а праця шукала робітника, в густо заселені робітничі центри східних штатів, де люди були нужденні і кожне вганяло хоч би за якою працею, і там я поглинув на життя з нового, зовсім іншого погляду. Я побачив робітників на людських смітниках, на дні соціальної прірви. І я заприсягся сам перед собою ніколи більше не перериватися роботі, хіба що змусить крайня біда. Відтоді я знав лише одно: уникати тяжкої фізичної праці.
На дев’ятнадцятому році я повернувся до Окленда та вступив до середньої ніколи, що випускала, як звичайно, шкільний журнал. То був тижневик — ні, здається, місячник, — і я почав писати до нього оповідання, в яких, майже нічого не вигадуючи, переказував тільки свої морські та бурлацькі враження. Перебув я там рік, служачи за двірника, щоб здобути дещицю на прожиток, а тоді покинув школу, бо не стало вже снаги терпіти. В ті часи мої соціалістичні переконання звернули на себе певну увагу, і мене прозвано «хлопчина-соціаліст»; ця відзнака допровадила мене до арешту за вуличні виступи. Далі я вчився три місяці самотужки, опанувавши за цей час трирічну програму, і вступив до Каліфорнійського університету. Затявшись конче здобути вищу освіту, я, щоб мати чим прожити, працював у пральні та ще власним пером. Оце єдиний раз працював я тут з любов’ю до праці, але тягар виявився надсильний, і, не відбувши й року, я мусив залишити університет.
Я й далі прасував сорочки та іншу всячину в пральні, а вільний час витрачав на писання. Я намагався упоратися з одним і з другим, але часто-густо засинав з пером у руці. Тоді я покинув пральню й увесь час тільки писав, жив та снував мрії. По тримісячній випробі я відмовився від письменства, прийшовши до висновку, що я невдаха, і вирушив до Клондайку по золото. В кінці року там почався спалах цинги й примусив мене вибратися звідти; єдині нотатки з тієї подорожі написав я на зворотній дорозі, як довелося пливти тисячу дев’ятсот миль у звичайному човні. У тому Клондайку я знайшов самого себе. Там ніхто не балакає. Кожен думає. Там у вас складається справжній погляд на життя. Склався і в мене.
Поки я пробував у Клондайку, помер мій батько, і ввесь родинний тягар зліг мені на плечі. Тяжкі часи настали в Каліфорнії, і годі було знайти собі роботу. Підшукуючи якого-небудь хліба, я написав «На низ річкою» — оповідання, що його забраковано. Очікуючи тієї відмови, я написав для одної газети на двадцять тисяч слів оповідання з продовженням; забраковано і його. В проміжках між відмовами я таки не кидав писати. Жодного редактора я тоді ще й у вічі не бачив. Я не знав жодної людини, що надрукувала що-небудь. Нарешті каліфорнійський журнал прийняв одно оповідання і заплатив за нього п’ять доларів. Незабаром після цього «Чорний кіт» запропонував мені сорок доларів за оповідання. Від того часу завертілося колесо, і в майбутньому мені, либонь, не доведеться згрібати вугілля задля шматка хліба, хоча я це колись робив і міг би робити знову при потребі.