Та все це темний ліс для буржуа. Він як був сліпий, так сліпий і зостався. Гаразд, дозвольте тоді сформулювати звинувачення ясніше, словами прикрими, але недвозначними. Звернімося до печерної людини. То була примітивна істота. її голова була стесана назад, як в орангутанга, та й розуму мала не вельми. Вона жила у ворожому оточенні, полишена на ласку долі, була нетямуща й незграбна. її природні можливості для добування харчу дорівнювали, скажімо, одиниці. Вона навіть землі не обробляла. Одначе навіть із цими своїми куцими природними можливостями вона витривала проти кровожерних хижаків і здобувала собі їжу та житло. Інакше й бути не могло, бо тоді б вона не розплодилася, і не поширилася по всій землі, і не залишила б потомства, яке через багато поколінь породило і нас із вами.
Печерна людина з її природними можливостями, що дорівнюють одиниці, здебільшого мала що їсти, бодай не ходила голодна ввесь час. Вона жила здоровим життям просто неба, байдикувала й відпочивала коли заманеться, і ще мала досить часу фантазувати і вигадувати собі богів. Іншими словами, їй не треба було працювати від сну до сну, щоб якось прогодуватися. Дитина печерної людини (як, скажімо, й діти всіх дикунів) мала дитинство, і то дитинство безхмарне, з іграми й забавами, з умовами для вільного розвитку.
А як живе сучасна людина? Візьмім Сполучені Штати, найквітучішу і найосвіченішу країну світу. У Сполучених Штатах близько десяти мільйонів людей злидарюють. Під злиднями тут розуміються такі умови життя, коли робітник недоїдає, не має путящого житла і, отже, втрачає звичайну свою працездатність. У Сполучених Штатах десять мільйонів недоїдає. У Сполучених Штатах десять мільйонів виснажених, ослаблих людей. А це означає, що ці десять мільйонів помирають повільною смертю, гинуть фізично й духовно від недоситу. Скрізь на цій просторій, квітучій, освіченій землі жінки, чоловіки та діти тяжко бідують. По всіх великих містах тисячі й мільйони бідарів купчаться в нетрищах та гетто, де, відгороджені від світу, живуть гірше за всяку худобину. Жодна печерна людина не голодувала так постійно, як голодують вони, ніколи не спала в такому бруді, як сплять вони, не гнила живцем, обсаджена хворобами, не працювала так тяжко і по стільки годин, як вони.
У Чікаго одна жінка працює по шістдесят годин на тиждень. Вона кравчиня, пришиває гудзики до одягу. Чікагські кравці-італійці в майстернях жіночого вбрання заробляють за тиждень пересічно 90 центів, але вони працюють цілий рік. Середня тижнева платня робітників, що шиють чоловічі штани, — 1 долар 31 цент, але вони працюють пересічно близько 28 тижнів на рік. Середній річний заробіток кравців жіночого одягу — 37 доларів, кравців чоловічого одягу — 42–41 долари. Такою платнею дітям дитинства не забезпечиш — вона означає тваринне напівголодне існування всіх членів родини.
На противагу своєму пращурові сучасній людині мало самого бажання працювати, щоб добути собі їжу та житло. Сучасна людина повинна спершу що знайти роботу, а тут її часто спобігає невдача. Ось тоді вона набирається лиха по-справжньому. Про ці труднощі день у день пишуть газети. Наведім кілька прикладів із нескінченного потоку таких інформації!.
У Нью-Йорку жила одна жінка, на ім’я Мері Мід. Вона мала трьох дітей: однорічну Мері, дворічну Джоану і чотирирічну Алісу. Її чоловік ніяк но міг влаштуватися на роботу. Вони голодували. Нарешті їх висолено з помешкання. Мері Мід задушила найменшу Мері й найстаршу Алісу; задушити дворічну Джоану у неї забракло сил, і тоді вона сама зажила отрути. Батько освідчив поліції: «Невилазні злидні довели мою жінку до божевілля. Ми жили на Стюбен-стріті, 60, але тиждень тому нас викинули на вулицю. Я вже давно по можу влаштуватися на роботу. В нас не було навіть крихти хліба. Діти похворіли і зовсім ослабли. Дружина все плакала біля них».
«Міністерство громадської опіки завалено десятками тисяч листів від безробітних і просто-таки не знає, як зарадити лихові» («Нью-Йорк комершел», 11 січня 1905 року).
Втративши усяку надію знайти роботу і знаючи, що її чекає голод, сучасна людина подає в газету таке оголошення: «Молодий чоловік з доброю освітою, безробітний, продає своє тіло будь-якому лікареві чи бактеріологові для наукових експериментів. Запрошення, вказавши ціну, адресувати: «Поштова скринька 3466» («Екземінер»).