Ось яку нагоду втратив клас капіталістів. Якби в нього менше самозасліплення, менше захланності, більше розумності — могла б наспіти чудовна ера для роду людського. Але клас капіталістів збанкрутував. Цивілізацію він обернув на різницю. І класові капіталістів нічим виправдатися. Він знав про цю нагоду. Його мудреці розповіли йому про неї. Ці розповіді зібрано в книжках — нині це вагомий звинувальний матеріал проти нього. Та він не слухав. Він був надто захланний. Він безсоромно вступав (як і нині вступає) до наших законодавчих зал і заявляв, що про зиски годі й думати, якщо не працюватимуть діти. Він присипляв своє сумління, патякаючи про рожеві ідеали і солоденькі моральні догми, дозволяючи людству щораз глибше западати в безодню злиднів. Коротко кажучи, клас капіталістів не скористався з рідкісної нагоди.
Але нагода ця є й тепер. Клас капіталістів було виставлено на спробу, одначе він надій не справдив. Що ж, тепер черга за робітничим класом.
«Але ж робітничий клас неспроможний», — кажуть капіталісти. «Як вам знати про це? — відповідають робітники. — Якщо ви збанкрутували, — то ще не значить, що й ми збанкрутуємо. В усякому разі ми спробуємо. Нас так каже сім мільйонів. Що ви на це відповісте?»
І справді, що можуть капіталісти сказати на відповідь? Припустім, робітничий клас неспроможний урядувати. Припустім, усі звинувачення і докази революціонерів хибні. Але сім мільйонів революціонерів, однак, зостаються, їхнє існування — факт. їхня віра в свою силу, у справедливість — факт. їхній нестримний ріст — факт. їхній намір зруйнувати нинішнє суспільство — факт, так само, як і те, що вони хочуть заволодіти світом з усіма його багатствами, його машинами, і взяти до своїх рук усю владу. Та й те факт, що робітничий клас куди чисельніший за клас капіталістів.
Наша революція — це революція робітництва. Як може нечисленний клас капіталістів опертися такій революційній хвилі? Що він може їй протиставити? Які сили має він у своїх руках? Об’єднання підприємців, заборони, судові штрафи, що ними спустошуються профспілкові каси, погрози та махінації проти «закритих» майстерень[80] і затятий безсоромний опір вимогам восьмигодинного робочого дня, посилені кампанії проти заходів охорони дитячої праці, підкупи в кожній муніципальній раді, кулуарні інтриги та хабарництво у всіх законодавчих органах, багнети, кулемети, поліційні кийки, професійні штрейкбрехери і озброєні детективи — усе це клас капіталістів кинув проти революційної хвилі, сподіваючись, напевне, стримати її.
У своїй сліпоті клас капіталістів так само не помічає сьогодні революційної загрози, як не помічав учора щасливої нагоди, посланої богами. Він не бачить, яке непевне його становище, не розуміє, яка сильна й небезпечна революція. Він і досі втішається спокоєм, патякаючи про рожеві ідеали та солоденькі моральні догми і підло грабастаючи чуже добро.
В минулому жоден скинутий володар чи клас не брав до уваги революції, поки вона його не валила, — так само й нині з капіталістами. Замість удатися до компромісу, відрочити свою загибель, замість домовитися з робітниками й усунути бодай найжорстокіші утиски, вони озляють робітників і штовхають їх в обійми революції. Кожен розгромлений страйк, кожен узаконений грабунок профспілкової каси, кожна «закрита» майстерня, що її силоміць обернено у «відкриту», женуть усе нових і нових робітників, сотнями й тисячами, просто до табору соціалізму. Покажіть робітникові, що його профспілка не справдила сподіванок, і він станс революціонером. Розгроміть страйк судовим вироком чи розоріть спілку цивільним позовом, і робітник заслухається пісень революції, і політичні партії капіталістів утратять його назавжди.
80
«Закриті» майстерні — у США підприємства, на яких можуть працювати лише члени профспілок.