Але життя, що грало в мені, вимагало більшого, ніж нікчемне животіння дрібного скнари. До того ж у десять років я став вуличним продавцем газет і в планах моїх швидко зайшли зміни.
Довкола мене було все те саме убозтво й занепад, а високо наді мною той самий рай, що чекав завойовника; але сходити до нього я вирішив уже іншою драбиною. Я обрав тепер драбину бізнесу. Нащо копичити заробітки і вкладати їх у державні облігації, коли, купивши дві газети за п’ять центів, я можу, майже не сходячи з місця, продати їх за десять центів і подвоїти свій капітал? Драбина бізнесу була створена мовби для мене, і в мріях я вже бачив себе облисілим і з лиха таланистим принцом торгівців.
Облудні мрії! У шістнадцять років я й справді зажив собі титул «принца». Але цей титул був від зграї шибайголов та злодіїв, що прозвала мене Принцом Устричних Піратів. Під цей час я вже зійшов на перший щабель драбини бізнесу. Я став капіталістом. Мені належало судно й усе устаткування, потрібне устричному піратові. Я почав експлуатувати своїх ближніх. Я мав команду з одного чоловіка. Як капітан і судновласник я забирав собі дві третини здобичі, а команді давав одну третину, хоч команда працювала так само тяжко, як я, і важила своїм життям та волею не менше за мене.
Цей перший щабель став для мене й останнім на драбині бізнесу. Якось уночі я вчинив напад на китайських рибалок. їхні линви й сіті коштували нічогенько: долари й центи. Я був харцизяка, згоден, але я діяв чисто в дусі капіталізму. Капіталіст відбирає майно у своїх ближніх, штучно збиваючи ціну, зловживаючи довірою або підкуповуючи сенаторів та членів найвищого суду. А я був більш нецеремонний, та й годі. Оце й уся різниця. Я вихоплював револьвер.
Але моя команда тої ночі пошилася між тих недолуг, що звичайне так обурюють капіталіста, — якже, через таких недолуг збільшуються видатки й падають прибутки. Моя команда завинила як у тому, так і в другому. З її недбальства зайнялося вітрило грот-щогли і вийшло з ужитку. Цієї ночі ми не мали ніякого прибутку, і китайські рибалки збагатилися тими сітями, що ми їх не привласнили. Я став банкрутом, не годен заплатити шістдесяти п’яти доларів за нове вітрило. Я об’якорив своє судно і на піратському човні з бухти рушив розбоєм по річці Сакраменто.
Поки я відбував цю подорож, інша зграя піратів із бухти напала на моє судно. Вони покрали з нього геть усе, навіть якоря; згодом я віднайшов його плавучу снасть і спродав за двадцять доларів. Отож я зірвався з першого щабля, на який був зійшов, і вже ніколи більше не пробував вибиратися драбиною бізнесу.
Відтоді мене безжально визискували інші капіталісти. Я мав м’язи, і вони робили ними гроші, а я заледве дороблявся собі на харч. Я був за юнгу, вантажника і портовика; працював на консервному заводі, на різних фабриках та в пральнях; стриг травники, чистив килими і мив вікна. І ніколи по одержував сповна за свою кривавицю. Я дивився, як дочка хазяїна консервні прогулюється у своєму повозі і знав, що й мої м’язи помагають якоюсь мірою цьому повозові м’яко котитися на гумових шипах. Я дивився, як фабрикантів син іде до коледжу, і знав, що й мої м’язи також допомагають йому втішатися з вина та веселого товариства.
Але я не чувся ображений. Для мене все це входило в гру. Вони мали силу. Гаразд, я теж мав силу. Я вторую собі шлях до їхнього кола і робитиму гроші з м’язів інших людей. Я не боявся праці. Я любив тяжку працю. Я не шкодуватиму сил, і працюватиму тяжче, ніж завжди, і, можливо, так виб’юся собі на верховини суспільства.
І от саме тоді, ніби волею провидіння, я знайшов наймача, котрий думав так само. У мене руки свербіли до праці, а в нього свербіли ще дужче, щоб приставити мене до праці. Я гадав, що вчуся нового фаху. Насправді ж я заступив йому двох чоловік. Я гадав, що він робить із мене електрика, а виходило — він заробляв на мені п’ятдесят доларів щомісяця. Два чоловіки, що я їх заступив, діставали щомісяця сорок доларів кожен; а я викопував їхню роботу за тридцять доларів у місяць.
Цей наймач заїздив мене трохи не до смерті. Людині можуть смакувати устриці, але він збайдужіє до цих ласощів, переївшися ними. Так сталося й зі мною. Надмірна праця оприкріла мені. Мене вернуло від неї. І я втік. Я зробився волоцюгою, живився прохацьким хлібом, блукав по Сполучених Штатах, сходив кривавим потом у нетрищах та в’язницях.