— Грунт тут дуже родючий, а ні, то ці велетні так не розрослися б, — пояснив їм фермер, що господарював на ділянці в десять акрів.
Сексон і Біллі саме звернули з дороги, щоб напоїти Гезл і Геті побіля його клуні. На більшій частині фермерових десятьох акрів розбуяв молодий садок, хоч багато землі було відведено під побілені курники та вольєри, де видніли сотні курей. Господар щось майстрував коло невеликої недокінченої будівлі.
— Купивши цю садибу, я взяв відпустку, — пояснив він, — і посадив дерева. Після цього повернувся працювати до міста, поки тут усе розчищували. Тепер я вже назавжди перебрався сюди і, скоро збудуємо будинок, пошлю по жінку. Вона в мене трохи нездужає, і тутешнє повітря буде їй корисне. Ми кілька років задля цього працювали не покладаючи рук. — Він зітхнув на повні груди. — А тепер ми вже вільні.
Вода в жолобі нагрілася від сонця.
— Стривайте, — сказав фермер. — Не напувайте їх цими помиями. Ось я зараз напущу свіжої води.
Він відійшов під невеличку повітку, повернув електричний вимикач, і одразу загурчав мотор, завбільшки з ящик на садовину. П’ятидюймовий струмінь кришталевої води бризнув у неглибокий головний канал зрошувальної системи і численними рівчаками розлився по садку.
— Хіба не розкіш?.. Розкіш! Розкіш! — співучим голосом захоплювався господар. — Вода — це брунька і овоч! Це кров і життя! Гляньте-но сюди! Та проти цього золотим розсипам гріш ціна, а салун — то жахіття. Я знаю… Я… я ж сам був буфетник. Майже ціле життя був буфетник. Тим-то я й спромігся заплатити за ділянку. Я завжди ненавидів свою працю! Я народився на фермі й увесь вік мріяв повернутися до села. І ось я нарешті повернувся.
Він протер окуляри, щоб краще бачити свою любу воду, тоді схопив сапу й пішов уздовж каналу, відкриваючи входи в дальші бічні рівчаки.
— Такого чудного буфетника я зроду не бачив, — зауважив Біллі.— Я гадав, що він якийсь діловик. Певно, він працював у якомусь тихенькому готелі.
— Постривай завертати коні, я хочу з ним побалакати, — озвалася Сексон.
Господар повернувся назад, протираючи окуляри й не відводячи зачарованих очей від води. Сексон не довелося викликати його довго на розмову — слова полилися йому ще швидше, як вода з-під мотора.
— Піонери позаселяли цей край на початку п’ятдесятих років, — сказав він. — Мексіканці так далеко ніколи не заходили, отож ця земля була урядова. Кожен діставав ділянку в сто шістдесят акрів. І яких акрів! Віри не ймеш, коли чуєш, скільки пшениці тут збирали з одного акра! А потім сталися зміни. Хто тямкіший і витриваліший з піонерів, ті утримали свої ділянки й приєднали до них землі сусідів. Адже треба багато ділянок збити докупи, щоб утворилися такі величезні ферми, як тут бувають. Тож невдовзі дрібних ферм залишилося дуже мало.
— їм не повелося в грі,— згадала Сексон Голові слова.
Фермер кивнув головою і повів далі.
— Старше покоління мізкувало, як би набути землі, та побільше, ставило великі стодоли та осібняки, викохувало садки та квітники. А молодь, розбещена достатками, подалася до міста розтриндити їх. В одному старі й молоді сходилися: і ті, й ті щосили виснажували грунт. Рік у рік вони збирали казкові врожаї і не дбали за землю. Лишився після них голий виснажений грунт. Великі ділянки землі перетворилися мало не на пустелю.
Тепер, хвалити бога, цим величезним маєтностям настав край, і натомість прийшли ми, дрібні фермери. Небагато років мине, і всю долину поділять на отакі ділянки, як у мене. Бачите, що ми робимо? Знесилену землю, що вже перестала родити пшеницю, ми зрошуємо, доглядаємо як слід і ось маємо!
Ми здобули воду з гір і з-під землі. Недавно я читав дещо на цю тему. Життя потребує харчів, а всякі харчі потребують води; щоб виростити фунт рослинної їжі, треба тисячу фунтів води; на один фунт м’яса треба десять тисяч фунтів води. Скільки води випиваєте ви на рік? Близько тонни. Але з’їдаєте з двісті фунтів городини і стільки ж м’яса, а це означає, що за рік ви споживаєте сто тонн води в городині й тисячу тонн у м’ясі. Тобто щоб прохарчувати рік таку, скажімо, маленьку молодичку, як ви, треба тисячу сто одну тонну води.
— Нівроку!.. — тільки й спромігся промовити Біллі.
— Бачите, якою мірою людність залежить від води, — провадив екс-буфетник. — Ми відкрили тут невичерпні підземні запаси води, і небагато років мине, як цю долину заселиться густіше, ніж Бельгію.