— Скажи йому, що я не маю часу, — наказала вона хлопчині.
За хвильку той повернувся.
— Він каже, що однаково сюди ввійде, але йому б хотілося мати ваш дозвіл.
— А ти сказав йому, що я не маю часу? — спитала вона.
— Так, мем. Але він каже, що однаково ввійде.
Вона мовчала, і хлопчина в захопленні від настирливості відвідувача, хапаючись, казав далі:
— Я знаю його. Він найдужчий за всіх. Якби він захотів, то міг би розтрощити всю редакцію. То Глендон-молодший, той, що вчора переміг у матчі.
— Ну що ж, поклич його. Нам не треба, щоб він розтрощив усю редакцію.
Коли Глендон увійшов, Мод навіть не привіталася з ним. Похмура й холодна, як непогожа днина, вона не попрохала його сісти, не підвела на нього очей. Вона й далі сиділа за столом, боком до гостя, і чекала, щоб він виклав причину своїх відвідин. Пат і знаку не подав, як його образило її зневажливе ставлення, і з самого порога почав:
— Мені треба поговорити з вами. Про вчорашній матч… Він закінчився на тому самому раунді.
Мод знизала плечима.
— Я так і знала.
— Ні, ви не знали, — заперечив він. — Ви не знали, я теж не знав.
Вона, обернувшись, нудьгуюче глянула на нього.
— Та чи варто про це згадувати? — кинула вона. — Призовий бокс — це призовий бокс, і всім нам відомо, що він означає. Отож матч і закінчено на тому раунді, що я вам назвала.
— Так, це правда, — згодився він. — Але ж ви знали, що так не буде! На цілому світі лише ви та я знали, що Пауерс не матиме нокаута на шістнадцятому раунді.
Вона мовчала.
— Адже ви це знали, правда? — Його голос звучав владно. Вона все ще не озивалася, і він підійшов до неї ближче. — Відповідайте мені,— ви знали?
Вона кивнула головою.
— Але його нокаут стався-таки на тому раунді,— настоювала вона.
— Ні. Ніякого нокаута взагалі не було. Ви розумієте? Я вам розкажу, в чім тут річ, а ви мене вислухайте. Я вам не збрехав. Ви зрозуміли мене? Я вам не збрехав. Я був дурнем, і вони обдурили мене, й вас укупі зі мною. Вам здається, що ви бачили, як він дістав нокаута. Але мій удар був заслабкий для цього. Я навіть не влучив у те місце. Пауерс прикинувся, ніби дістав його. Він розіграв фальшивий нокаут!
Він зупинився і сподівально подививсь на неї. Відчувши раптом, як забилося її серце, яке тремтіння її охопило, вона зрозуміла, що вірить йому. Тепла хвиля щастя линула на неї, коли вернулася довіра до цієї чужої людини, яку вона бачить лише вдруге в житті.
— Ну то як? — спитав він, і знову Мод затремтіла, відчувши хвилю тої снаги, що йшла від нього.
Вона підвелася й подала йому руку.
— Я вірю вам, — промовила вона. — І я рада, дуже рада!
Потиск руки тривав довше, ніж годилося звичайно. Пат дивився на Мод палкими очима, і її очі мимохіть загорілися у відповідь. «Ніколи ще не існувало такої людини!» — промайнуло їй у думці. Вона перша спустила погляд; його очі простежили за ним, і знов, як і під час першої своєї зустрічі, обоє подивилися на свої міцно стиснені руки. Несвідомо Пат усім тілом подався до неї, немов хотівши обійняти її, але врешті з помітним зусиллям він опанував себе. Вона зрозуміла це й відчула, як здригнулася його рука, притягаючи її до себе. Раптом у неї в душі зродилося бажання скоритися йому, всевладне бажання бути ув’язненою міцними обіймами цих рук. Вона знала, що не стала б опиратися, якби він виявився настирливішим. Голова їй паморочилася, але він стримався і стиснув її пальці так, аж ледве не розчавив їх, а тоді відпустив руку, мало не відштовхнувши дівчину від себе.
— Боже! — зітхнув він. — Таж вас створено для мене!
Він одвернувся вбік, проводячи долонею по чолу. Вона знала, що зненавидить його назавжди, якщо він насмілиться промурмотіти хоч слово пробачення або пояснення. Але Пат, здавалося, мав непомильний інстинкт щодо неї. Вона сіла на своє місце, а він переставив стільця так, щоб мати її перед очима.
— Вчора я весь вечір пробув у турецьких лазнях, — почав він. — Я послав по одного старого, колишнього боксера. Він давній друг мого батька. Я знав, що для нього нема ніяких таємниць у боксі, і примусив його говорити. Але найчудніше, що він ніяк не хотів повірити, ніби я нічого цього не знаю. Він назвав мене лісовим звірям. Воно й правда. Я виріс у лісі і самий ліс тільки й знаю.
Так ось учора я багато про що довідався від цього старого. Бокс ще брудніший, ніж ви говорили. Здається, що всі, причетні до нього, — шахраї. Урядовці, що видають дозвіл на матч, деруть хабарі з розпорядників, а розпорядники, менеджери та боксери деруть, що тільки мога, і один з одного, і з публіки. Все це — ціла складна система. А з другого боку, вони завжди… — ви знаєте, що це таке «подвійна гра»?..