Еге ж, баняк недурно у мене на в’язах, — сказав він. — По тім боці долини я подивився на одну жінку, що тягає воду за двісті футів, і обрахував дещо. По воду вона ходить тричі на день, а коли прання, то куди частіше. І знаєте, скільки вона проходить пішки за рік? Сто двадцять дві милі, ось що. Добираєте? Сто двадцять дві милі! Я її спитав, чи давно вона тут живе. Каже — тридцять один рік. Ану, помножте. Виходить три тисячі сімсот вісімдесят дві милі — і то все за браком двохсот футів водогінної труби! Чи ж то не сміх!
О, це ще не все. Незабаром я роздобуду ще й ванну, баки й шаплики. Сексон, ти пригадуєш невеликий лужок,
де Дикунка впадає в Соному? Там землі тільки-но акр. І він мій, мій власний! Добираєш? Щоб ти не ходила мені там по траві. То моя трава. Трохи вище над потоком я поставлю помпу; я наглянув уже, — правда, не нову, — її віддадуть за десять доларів; вона мені подаватиме воду на всі мої потреби. І в мене там ростиме така люцерна, що аж ну. Для своїх поїздок мені треба іншого коня. Гезл і Геті в тебе завжди працюють, мені до них і не доступитись, а коли ти ще й городину почнеш розвозити, я їх і зовсім не побачу. Ну, а моя люцерна, либонь, таки прогодує ще одного коня.
Але Біллі довелося забути на деякий час про свою люцерну: набігли поважніші справи. Спочатку обсіли його турботи. Ті кількасот доларів, з якими він прибув до Сономи, і зароблені тут комісійні пішли на різні господарчі видатки та на життя. Вісімнадцятьох доларів на тиждень за коней, зданих в оренду, вистачало тільки на платню робітникам. Купити собі верхового коня, як виявилося, нема за що. Але пометикувавши добре, Біллі дещо надумав і впіймав одразу двох зайців. Він узявся виїжджати молодих коней і користався з них, коли треба було поїхати кудись на розвідини.
З цього боку все налагодилося. Та незабаром нова міська управа у Сан-Франціско з міркувань ощадності вирішила припинити брукування вулиць. Робота в лондейській каменярні через це припинилася, і шестеро кобил поверталися назад до Біла, і їх же треба було чимось годувати. А звідки взяти грошей на платню місіс Поль, Гоу Юмові та Чан Чі, Біллі вже зовсім не уявляв.
— Мабуть, ми таки трохи зарвалися, — признався він Сексон.
Того вечора він повернувся додому пізно, але зате з сяючим обличчям. Сексон зустріла його не менш радісна.
— Все гаразд, — озвалась вона, підходячи до стайні, куди щойно під’їхав Біллі на стомленому норовистому жеребці.— Я перебалакала з усіма трьома. Вони розуміють наше становище і охоче зачекають з платнею. Наступного тижня Гезл і Геті вже повезуть на продаж городину, і почнуть надходити гроші з готелів. І знаєш, Біллі,— ні, ти б і не подумав! — старий Гоу Юм має гроші в банку. Після нашої розмови він підійшов до мене, — мабуть, обміркував уже все, — і запропонував позичити в нього чотириста доларів. Ну, що ти на це скажеш?
— Скажу, що я не такий гордій, і не відмовлюся від грошей, хоча б і китайцевих. Він однаково, що білий, а гроші ці можуть стати мені в пригоді. Ти ж бо ще не знаєш, що зі мною трапилося сьогодні! Я був такий заклопотаний, що цілий день і ріски в роті не мав.
— Крутив мозком? — засміялася Сексон.
— Про мене, хай буде й так. — Біллі теж засміявся. — Я сипав грішми, як половою.
— Але ж у тебе не було чого сипати, — заперечила Сексон.
— У цій долині я маю кредит, щоб ти знала, — відказав він. — І сьогодні я скористався з нього повного мірою. А тепер угадай, для чого?
— Для верхового коня?
Біллі так зареготався, що кінь, з переляку ставши цапа, мало не скинув його на землю, — добре, хоч вершник устиг учепитись жеребцеві за шию.
— Ні, ти направду вгадай, — знову почав Біллі, коли кінь трохи заспокоївся.
— Для двох верхових коней?
— Ой, не дуже ж ти в мене метка! Ну, то слухай. Ти знаєш Тіркрофта? Я відкупив у нього його велику підводу за шістдесят доларів. По тому купив ще одну підводу в кенвудського коваля — але вже за сорок п’ять. І в Пінга купив — золото, а не підвода! — за шістдесят п’ять. Був би купив зо п’ятдесят, та він помітив, що мені дуже її треба.
— Але ж гроші? — несміливо запитала Сексон. — Ти ж і сотні доларів не мав у кишені!
— Хіба я тобі не сказав, що маю кредит? Отже, раз я маю, то я й використав його на ці підводи. Ні цента готівкою я не заплатив, тільки й того, що купив два довгих батога. Потім купив ще три комплекти збруї на трьох биндюгів — уживаної, правда, по двадцять доларів за кожну. Це в того чоловіка, що возив бруківку з каменярні, вони йому тепер не потрібні. В нього ж таки я найняв ще чотири підводи й чотири пари коней по півдолара в день за коня й по півдолара за підводу, тобто шість доларів у день. А три комплекти запасної збруї,— то для моїх власних коней. Потім… як його… Ага, я заорендував ще дві стайні в Глен-Елені й замовив у кенвудській крамниці п’ятдесят тонн сіна й вагон висівок та ячменю — треба ж буде прохарчувати чотирнадцять коней. А ще ж підкови й усяко таке… Ага! Я найняв ще семеро конюхів по два долари на день і… Ой! Що це ти робиш, Сексон?