Ще за чверть години вони, нарешті, прив'язали коні понад краєм вузької ущелини, що вела до дикої гущавини трьох пагорбів. Крізь прогалину між вітами дерев Біллі показав рукою на вершечок похиленої ялини.
— Це саме під нею, — сказав він. — Доведеться пройти вгору вздовж струмка. Стежки тут немає, хоч ти побачиш багато оленячих слідів через струмок. Але ноги ти тут промочиш.
Сексон радісно засміялася й рушила слідом за Біллі. Вона брьохала через калюжі, чіплялася руками й ногами за осклизлі вологі каміняччя й пролазила попід стовбурами обвалених дерев.
— Кам’янистого підгрунтя тут в усій горі немає,— пояснював Біллі,— тим-то потік врізається щораз глибше в грунт, а береги невпинно зсуваються. Вони страшенно круті і ледь-ледь держаться. Трохи вище ущелина звужується до шпарини, та глибина там така, що ну! Ти можеш легко її переплюнути, але можеш і в’язи собі скрутити.
Продиратися було щодалі тяжче, і, нарешті, завал землі майже й зовсім загородив вузький прохід.
— Ти зачекай тут, — скомандував Біллі, а сам плазом побрався між чагарів.
Сексон почекала, поки всі звуки завмерли в далині. Минуло хвилин десять. Тоді вона поплазувала й собі крізь гущавину, куди продерся Біллі. Незабаром дно ущелини стало вже зовсім неприступне, і Сексон звернула на оленячий, як їй видалося, слід, що слався стрімчастим схилом крізь зелені хащі. Врешті вона побачила мало не над самою головою в себе похилену ялину по той бік урвища і вибралася до ковбані в глинистому грунті. Ця водойма утворилася недавно, внаслідок зсуву землі й дерев. Над водою нависла стрімка біла стіна. Сексон упізнала білизну і озирнулася, шукаючи Біллі. Почувши його посвист, вона глянула вгору. Біллі стояв футів із двісті над нею, край тієї майже прямовисної стіни, тримаючись рукою за стовбур дерева. Похилена ялина була поруч.
— Звідси видно маленьке пасовище на твоєму полі! — гукнув він їй згори. — Не дивно, що ніхто сюди досі не зазирав. Це місце видно тільки з тієї галявинки. І ти побачила його перша. Ось я зійду вниз і все тобі розкажу. Раніш я не зважувався.
Не треба було надто гострого розуму, щоб усе зрозуміти. Сексон була певна, що це і є саме та коштовна глина, якої потребує цегельня. Біллі обійшов оповзеш, і став спускатись крутосхилом з дерева на дерево, паче по сходинках.
— Хіба не диво! — скрикнув він, зіскочивши обіч неї.— Ти тільки глянь, як сховався цей скарб під шаром землі в чотири фути, та так, щоб око людське не розгледіло, — і чекав, поки ми з тобою прийдемо в Місячну долину! А тоді скинув шматок своєї шкіри, щоб ми його побачили.
— А чи ж це така сама глина? — занепокоєно спитала Сексон.
— Головою ручуся. Та я її з заплющеними очима впізнаю. Занадто багато перейшло її через мої руки, щоб я помилився. Візьми потри грудочку між пальців… ось отак. Та й на смак я розпізнаю — стільки куряви від підвід наковтався. Тепер уже й на нашій вулиці буде свято. Відколи ми в цій долині, у нас було тільки й клопоту, як би викрутитись. Ну, а тепер наше зверху!
— Але ж ця земля не твоя, — заперечила Сексон.
— Не бійся, ти не встигнеш дожити й до сотні років, як я її придбаю. Просто звідси я мчу до Пейна укладати договір на купівлю. А поки папірці утрясатимуться, подамся по гроті. Ми знову позичимо в Гоу Юма чотири сотні, я ще позичу під коні й підводи, під Гезл і Геті й під усе, варте бодай одного цента. Потім одержу запродажню та заставного листа під неї і розрахуюся з Гілярдом. А далі — то вже за іграшки — контракт з цегельнею по двадцять центів за ярд, а може, й більше. Вони збожеволіють з радощів, коли побачать глину. І закопуватися в землю не доведеться. Глина вся на поверхні, двісті футів. Увесь цей пагорб глинястий, лише згори шар грунту.
— Але ж як почнете вивозити глину, на що тоді перетвориться це чарівне міжгір’я! — скрикнула з жалем Сексон.
— Ні, міжгір’я не зачепимо — тільки пагорб. Дорога буде з протилежного боку. Звідси до Червоного глинища тільки півмилі. Я прокладу дорогу й візьму більшу ціну за постачання, або хай цегельня сама її збудує, а я возитиму їм глину за ті самі гроші. Двадцять центів чистого зиску за ярд, і це тобі одразу. Мабуть-таки, доведеться ще прикупити коней.
Вони посідали, взявшися за руки, біля водойми і довго ще обговорювали всі деталі.
— А знаєш що, Сексон, — промовив Біллі, помовчавши хвильку, — заспівай-но мені «Жнива», — гаразд?