— Ми скроєні, щоб танцювати разом, — промовив Біл, продираючись із Сексон крізь юрбу до Берта й Мері…
— Це було як уві сні,— відповіла вона.
Вона промовила це так тихо, що він мусив нахилитися до неї, щоб почути; щоки їй палали, і здавалося, наче полум’я те відбивається їй у звологнілих очах, що дивилися тепло й збуджено. Він узяв у неї з рук танцювальну картку і поважно, через увесь листочок, накреслив на ній величезними літерами своє ім’я.
— А тепер ця картка вам ні до чого, — сказав він, розірвав папірця і кинув.
— Наступний танець зі мною, Сексон, — гукнув їм Берт назустріч. — А ти, Біле, цим разом попокрутиш Мері.
— Е, ні, друже, — відказав той. — Ми з Сексон будемо вкупі до самого вечора.
— Стережися, Сексон! — весело засміялася Мері.— Він ще причарує тебе!
— А хоч би й так, — гарне відразу впадає мені в око, — галантно відказав Біллі.
— І мені теж, — кокетливо відгукнулася Сексон.
— Я, здається, пізнав би вас і вночі,— додав він.
Мері глянула на них ужарт збентежено, а Берт по-добрячому пробубонів:
— Бачу, ви часу не гайнуєте. Та, дарма… може, натанцювавшись, ви відірветеся на хвилю одне від одного. Ми з Мері будемо раді пообідати разом з вами.
— А чом би й ні? — прощебетала Мері.
— Прошу не глузувати, — засміявся Біллі і повернув голову, щоб заглянути Сексон у вічі.— Не зважайте на них. Вони заздрять нам, бо мусять танцювати одне з одним. З Берта кепський танцюрист, та й Мері йому до пари. Ну, швидше, вже починається. Ще два танці.
Вони обідали на вільному повітрі, в альтанці, оточенні зеленою стіною дерев. Сексон помітила, що Біллі заплатив по рахунку за всіх чотирьох.
Багатьох з отих хлопців та дівчат, що за іншими столиками, вони знали, і в ресторані не вщухав веселий гомін від їхніх перехресних жартів та сміху. Берт поводився з Мері дуже самовпевнено, майже грубо; він ловив і стискав її руки й затримував у своїх, а одного разу силоміць зняв їй з пальця два персні й довго не повертав назад. Часами, коли він обвивав рукою її стан, Мері враз випростувалася, а то, навпаки, вдавала, що не помічає його обіймів, але робила це досить штучно й неоковирно.
Сексон розмовляла мало — більше дивилася на Біллі Робертса і тішилася думкою, що в нього все це виходило б далеко краще… якби він спробував колись. Звичайно, він ніколи б не лапав дівчини, як Берт і всі інші хлопці. Вона кинула погляд на широкі Білові плечі.
— Чому вас звуть Здоровий Біл? — спитала вона. — Ви зовсім не такий високий на зріст.
— Еге, — згодився він. — Тільки п’ять футів, вісім і три чверті дюймів. Мабуть, мене прозвали так тому, що багато важу.
— Важить він на рингу сто вісімдесят фунтів, — докинув слово Берт.
— Ет, облиш, — перебив його Біллі, і в очах йому промайнула тінь невдоволення. — Я зовсім не боксер. Уже півроку не виступаю на рингу. З мене досить. Для такої забави шкода й світла світити.
— Але ж ти заробив дві сотні, пам’ятаєш, тоді, як добре полатав боки тому Слешерові з Фріско, — гордовито відказав Берт.
— Та годі, годі вже про це!.. А ось ви, Сексон, ви зовсім невеличка, але збудовані як на загад. Ви й кругленька і разом з тим струнка. Ладен закластися, що вгадаю, скільки ви важите.
— Ні, ні, не вгадаєте, всі дають мені більше, ніж я насправді важу, — всміхнулася Сексон, сама собі дивуючись, як їй приємно і разом з тим прикро, що він більше не виступає на рингу.
— Ну, за мене не бійтеся, — запевнив він, — у мене око певне — це мій фах. Ось побачите… — Він критично поглянув на неї, і в погляді його загорілися іскри захоплення. — Стривайте хвилину.
Він простягнув руку через стіл і помацав її біцепси. Дотик його твердих пальців був дужий та чесний, і Сексон пройняло тремтіння. Цей мужній хлопець мав якусь магічну силу. Якби Берт або хто інший з чоловіків доторкнувся так до неї, це б її тільки роздратувало. Але цей хлопець! «Невже ж це суджений?» — спитала вона себе, а Біл тим часом провадив:
— Ваше вбрання важить не більше за сім фунтів. А відняти сім від… гм-гм… даймо, від ста двадцяти трьох — це буде… сто шістнадцять, — оце й е ваша вага.
Мері скрикнула докірливо:
— Ой, Біллі Робертсе! Про такі речі не годиться розмовляти.
Він зиркнув на неї довгим, здивованим поглядом.
— Про які це речі? — спитав він нарешті.
— Ви знову своєї! Як вам не сором! Он гляньте, як через вас Сексон почервоніла!
— Вигадки! — обурено заперечила Сексон.