— Ну, а мене ви, мабуть, перевезете? — спитала Фрона. Він хитнув головою і поглянув на озеро.
— З того боку хвиля ще більша. Навіть великим дерев'яним човном не доберетесь. Один човен відважився вийти з кількома пасажирами, і його віднесло до західного берега. Всі бачили. А звідти, треба вам знати, немає дороги, отже, обійти кругом озера неможливо. Їм доведеться там і отаборитися, поки притихне буря.
— А все ж їм краще, ніж мені. Всі мої речі в Щасливому таборі, і мені не випадає тут залишатись. — Фрона ласкаво усміхнулася, та в її усмішці не було благання, ані сліду тої жіночої безпорадності, що намагається викликати в дужому чоловікові лицарські почуття. — Подумайте ще раз та вже перевезіть мене.
— Ні!
— Я вам заплачу п'ятдесят доларів.
— Кажу, що ні!
— Та я ж нітрохи не боюсь.
Очі хлопцеві спалахнули гнівним блиском. Він раптово повернувся до неї, хотів щось сказати, та, враз передумавши, не вимовив тих слів, що от-от мали зірватись йому з язика. Вона догадалась, що в її словах він відчув натяк, і хотіла виправдатись. Одначе, зваживши, промовчала, бо зрозуміла його вдачу, зрозуміла, що лише ця мовчанка й може примусити його поступитися. Так вони обоє й стояли, нахилившись проти вітру, як це роблять моряки, коли хитається палуба, свердлячи одне одного очима. Його волосся прилипло йому до лоба, а Фронині довгі коси маяли на вітрі, несамовито хльостаючи її по щоках.
— Ну, йдіть, чи що! — сердитим рухом він зіпхнув човна на воду і кинув у нього весла. — Лізьте! Я перевезу вас, тільки ваші п'ятдесят доларів ні до чого. Я візьму з вас звичайну платню, ні цента більше.
Бурхливий вітер підхопив легеньке суденце й відкинув його вбік футів на двадцять. Їх безупинно обливало водяними бризками, і Фрона одразу взялася за черпака.
— Нас, мабуть, віднесе до західного берега! — кричав він, налягаючи на весла, — Гарно ви вклепаєтесь! — Він сердито глипнув на неї.
— Ні, — відказала вона. — Вклепаємось-то ми обоє. Нам доведеться ночувати ніч без намету, без ковдр, без вогню. Але не думаю, щоб це сталося.
Вона вилізла з човна на слизьке каміння, допомогла йому витягти суденце та вилити з нього воду. Мокрі, голі скелі кругом обступили її. Не вгаваючи сипав мокрий сніг. Крізь снігову завісу в сутінках ледве можна було помітити кілька ям, повних води.
— Вам треба поспішати, — сказав перевізник, подякувавши їй за поміч та спускаючи човна на воду. — Звідціля до Щасливого табору дві години ходи, та ще під гору. Аж до самого табору не буде жодної деревини. Вам треба якнайшвидше вирушати. Бувайте здорові! Фрона потисла йому руку й сказала:
— Ви відважний чоловік!
— Та що там! — Він, мов залізними кліщами, здавив їй руку і захоплено поглянув на неї.
З десяток потворних наметів тулилося на узліссі. То був Щасливий табір. Стомлена Фрона блукала поміж наметами. Мокра одежа прилипала до тіла, несамовитий вітер кидав нею на всі боки. Крізь парусинову стіну одного намету Фрона почула добірну лайку. Вона була певна, що це Дел Бішоп. Та, заглянувши туди, побачила, що помилилась. Вона шукала далі, аж поки дійшла до останнього намету в таборі. Розхиливши полотнище, Фрона глянула всередину. При світлі свічки вона побачила лише одного чоловіка, що стояв на колінах і завзято роздмухував огонь в закуреній юконській пічці.
РОЗДІЛ IV
Звільнивши нижні розчали в полотнищі, вона ввійшла всередину. Чоловік усе роздмухував вогонь, не помічаючи її присутності. Фрона кашлянула, і він підвів почервонілі від диму очі.
— Авжеж, — промовив він досить неуважно. — Прикріпіть полотнище і влаштовуйтесь собі. — Сказавши це, він знов узявся до свого вітряного діла.
«Бодай він хоч гостинний», — промайнула в неї думка. Вона скорилась його команді і підійшла до пічки.
Оберемок карлуватих ялинок, сучкуватих і мокрих, лежав біля пічки. Фрона добре знала цю ялину, що звичайно стелиться та в'ється по скелях, чіпляючись корінням за тонкий шар землі, що заліг по шкалубинах. Вона зовсім не подібна до своїх південніших посестр і рідко підіймається над землею вище як на фут. Фрона заглянула в пічку, побачила, що вона майже порожня, і наклала туди повно мокрого віття. Чоловік підвівся з колін, кашляючи від диму, що зайшов йому в легені, і схвально хитнув головою.
Відсапавшись, він сказав Фроні:
— Сідайте й сушіть свою спідницю. Я приготую вечерю.
Він поставив кавника скраю на пічці, вилив у нього рештки води з відра й вийшов з намету принести води.