Проте А Кім не лишився, а поїхав до Гонолулу й почав усе спочатку у великій універсальній крамниці «Фонг і Чоу Фонг» за п'ятнадцять золотих доларів на місяць. Він пробув там півтора року, а коли йому минуло тридцять три, пішов звідти, хоч господар-китаєць платив йому вже по сімдесят п'ять доларів. Отоді він і повісив на фасаді таблицю «КОМПАНІЯ А КІМ. УНІВЕРСАЛЬНА КРАМНИЦЯ». А ще від кращих харчів у його постаті з'явився перший натяк на округлість дині, що пізніше стала його основною прикметою.
З кожним роком А Кімові краще велося, і надії, які подавала його постать, мали от-от здійснитися; сам він був уже членом вибраного й могутнього Гаї Гум Тонга, а також об'єднання китайських купців і звик до ролі господаря на обідах, що коштували більше, ніж він міг би заробити за тридцять років праці на одинадцятому порозі. Двох речей йому не вистачало: дружини і матері, що частувала б його палицею, як колись.
У тридцять сім років А Кім перевірив свій рахунок у банку. Там виявилося три тисячі золотих доларів. За дві з половиною тисячі і невеличку заставну він міг купити триповерховий легкий будинок і навічно землю, де стояв той будинок. Але тоді на дружину лишалося тільки п'ятсот доларів. Фу Ї-по мав на відданні дочку з маленькими ногами, яку ладен був привезти з Китаю і продати за вісімсот доларів, додавши витрати на дорогу. Навіть більше: він погоджувався взяти п'ятсот доларів готівкою, а на триста одержати шестивідсотковий вексель.
А Кімові, вгодованому тридцятисемирічному парубкові, справді хотілося мати дружину, а надто з маленькими ногами; він-бо народився і виховався в Китаї, і образ жінки з маленькими ногами глибоко ятрив йому серце. Але ще дужче, куди дужче, ніж дружини з маленькими ногами, йому бракувало матері та солодких ударів її палиці. Отож він відхилив вигідні умови Фу Ї-по, а натомість куди меншим коштом привіз матір і зробив її з служниці в голови гільдії річкових кулі, що отримувала за рік один долар і на тридцять центів одягу, господинею свого гонолульського триповерхового будинку з двома служницями, трьома клерками і швейцаром, не кажучи вже про цілі стоси краму на полицях, ціна якого досягала десяти тисяч доларів; там можна було знайти все — від дешевого ситцю до найдорожчих шовків з вишитими візерунками.
Бо треба сказати, що навіть уже тоді А Кімова крамниця обслуговувала американських туристів.
Тринадцять років А Кім прожив порівняно щасливо — мати господарювала в домі і систематично його била, справедливо й несправедливо, за дійсні провини й вигадані. А через тринадцять років він дужче ніж будь-коли серцем і головою відчув тугу за дружиною, а крижами — за сином, що лишився б після нього і продовжив династію «Компанія А Кім». Це була мрія, що хвилювала чоловіків ще відтоді, як вони почали привласнювати собі право на полювання, монополізувати піщані обмілини на риболовлю і нападати на чужі селища, змушуючи їхніх мешканців братися до мечів. Ця мрія однаково властива королям, мільйонерам і китайським купцям з Гонолулу, хоч вони й дякують богові, що він створив їх хай і на свою подобу, але не схожими один на одного.
Ідеал жінки, що захоплював А Кіма в п'ятдесят років, був не схожий на той, що захоплював його в тридцять сім. Тепер він хотів дружини не з маленькими ногами, а незалежної, що вільно ступає нормальними ногами, і чомусь вона у вденішніх мріях і нічних снах з'являлася йому в образі Лі Фа, Сріблястої Місячної Квітки. Байдуже, що вона була дочкою матері каначки і двічі повдовіла, що вона носила спідниці білих дияволиць, корсет і черевички на високому підборі! Вона його вабила. Здавалося, ніби сама доля призначила, щоб вони разом почали рід, який у багатьох поколіннях буде володіти й керувати універсальною крамницею «Компанія А Кім».
— Я не хочу, щоб у мене була невістка тільки наполовину паке, — часто казала А Кімові мати («паке» по-гавайському звуться китайці). — Моя невістка має бути чистокровна паке, як ти, мій син, і я, твоя мати. І вона повинна носити штани, як носили їх усі жінки в нашому роду. Жінка в спідниці білих дияволиць і в корсеті не може як слід шанувати наших предків. Корсет і пошана до предків не ходять у парі. Так і в тієї безсоромної Лі Фа. Вона зухвала, незалежна й не коритиметься ані своєму чоловікові, ані матері свого чоловіка. Ця нахаба уявлятиме собі, що вона — джерело життя й основоположниця роду, і не визнаватиме предків, які були до неї. Вона глузує з наших кадильних свічок, молитовників і домашніх богів, мені про це достеменно відомо…