На мить він завагався. Повернувшись на спину й заплющивши очі, він силкувався відновити в уяві картину розташування гавані так, як він бачив її вдень. Тоді задоволено пирхнув і рушив далі. Ці три ліхтарі горіли, мабуть, на великому англійському пароплаві. Значить, шхуна десь між цими трьома ліхтарями та «Ланкастером». Елф довго й пильно видивлявсь: якраз там, де він і сподівався, справді-таки жеврів, дуже низько й ледь помітно, один ліхтар — якірний ліхтар «Енні Майн».
Гарно було йому пливти під зоряним небом. Повітря було тепле, як вода, а вода — мов молоко щойно з-під корови. В роті Елф відчував її приємний солонуватий смак, вона лоскотала в тіло, і рівні удари серця, глухі й сильні, сповнювали його радістю життя.
Отже, та подорож уплав тішила його, і минула вона без ніяких пригод. Праворуч від нього лишився «Ланкастер», ліворуч — англійський пароплав, і невдовзі перед ним неясно забовваніла «Енні Майн». Учепившись за мотузяну драбину-трап, що звисала з борту, він нечутно видерся на палубу. Там не видно було ні душі, тільки блимало світло в камбузі. То, як він знав, капітанів син, що чергував вахтовим на стоянці, варив собі каву. Елф зійшов на бак й спустився в кубрик. Уся команда хропла по койках. Парня в тісному приміщенні здалась Елфові нестерпна, і він, натягши на себе тонку бавовняну сорочку та штани з цупкої індійської тканини, взяв під пахву укривало та подушку, вийшов на палубу й умостився на півбаку.
Ще не встиг він задрімати як слід, коли його розбудив стук човна об борт шхуни та чийсь голос, що гукав вахтового. То був поліційний човен, і схвильована розмова, що відбулася після цього, неабияк потішила Елфа. Звичайно, капітанів син упізнає одежу. Вона належала Елфові Дейвісу, одному з матросів шхуни. А що сталося? Ні, Елф Дейвіс не вернувся на борт. Він десь на березі. Його немає на березі? Тоді він, мабуть, утопився. Далі лейтенант і капітанів син заговорили водночас, і Елф уже нічого не міг дібрати. Потім Елф почув, як вони удвох пройшли до кубрика й підняли всю команду. Матроси сонно бурчали й казали, що Елфа Дейвіса в кубрику немає. Тоді капітанів син почав обурюватись на йокогамську поліцію та її порядки, а лейтенант, виправдовуючись, посилався на правила та розпорядження.
Цю мить Елф підвівся зі свого ложа на півбакові і, простягаючи руку, озвався:
— Мабуть, я заберу цю одежу. Дуже дякую вам, що привезли так скоро,
— Я не розумію, — здивовано сказав капітанів син, — чом було йому не привезти тебе разом з цією одежею?
Поліційний лейтенант мовчки і з досить жалюгідною міною віддав одежу її власникові.
Другого дня, коли Елф намірився зійти погуляти на берег, його зразу оточили човнярі, гукаючи й махаючи руками, щоправда, вельми шанобливо, і кожному страх як кортіло взяти саме його собі за пасажира. Той, кого Елф вибрав, не сказав йому «плати зараз», коли Елф сідав до нього в човна. Ладнаючись вийти на берег, Елф хотів заплатити човняреві узвичаєні десять сен, але човняр підвівся й покрутив головою.
— Все гаразд, — сказав він. — Не треба платити. Ніколи не треба платити. Ти хлопець хоробрий, і квит!
І скільки ще стояла «Енні Майн» у Йокогамському порту, жоден човняр не хотів брати гроші з Дейвіса. Захоплені юнаковою мужністю та незалежністю, вони дарували йому вільний перевіз.
ЛИСТИ
До редактора журналу «Бюлітін»
Окленд, Каліфорнія,
17 вересня 1898 р.
Шановний добродію!
Я недавно приїхав з Клондайку, де пробув рік, діставшись туди через Даю і Чілкутський перевал. А звідти повернувся через Сент-Майкл, тобто проплив Юконом у човні 2500 миль. Я чимало подорожував по чужих краях та морях і навчився примічати все цікаве, добачати справжню романтику там, де вона е, та розуміти натуру людей, серед яких опинюся.
Я щойно докінчив нарис на 4000 слів[60], у якому описав подорож від Доусона до Сент-Майкла в човні, на веслах. Прошу Вас сповістити, чи не міг би такий нарис придатися для вашого журналу. Я, звичайно, добре розумію, що прийняття рукопису залежатиме від його змістовності й літературних якостей.
З глибокою повагою
Джек Лондон [61]
До Мейбл Еплгарт[62]
Окленд-парк,
30 листопада 1898 р.
60
61
Редактор надписав на цьому листі, повертаючи його Лондонові: «Зацікавлення Аляскою великою мірою спало останнім часом. Та й так багато написано на цю тему, що купувати Ваше оповідання, мабуть, не оплатиться». Вгорі на рукопису листа рукою дружини письменника, Чарміан, зазначено: «Це перший Джеків лист до редактора».