Я, звісно, розумію, що це велика похвала, коли тебе порівнюють із Тургенєвим. Я майже незнайомий з його творчістю, хоч і знаю, яке високе місце посідає він у літературі. Здається, в Японії я прочитав «Дворянський дім»[72], але більш не держав у руках жодної його книжки і навіть не певен, чи правильно пам'ятаю назву цієї. Так багато є гарних книжок і так мало часу на читання! Мені деколи аж сумно буває, як згадаю, скільки годин я змарнував на посередні твори, просто за браком кращих.
Щиро вдячний Вам за прихильне слово; воно надихнуло мене на дальшу працю і воднораз поставило кілька віх на незвіданій стежці, якою мусить іти початківець. Поясніть, будь ласка, яку помилку Ви мали на увазі. Друкарських помилок там чимало, й досить прикрих, а найгірша в назві, бо міняє зміст. У машинопису було виразне: «За того, хто в дорозі», а надруковано: «За того, хто на дорозі». На якій дорозі? Я ж мав на увазі дорогу взагалі.
З пошаною
Джек Лондон
До видавництва «Готн-Міфлін»
Окленд, Каліфорнія,
31 січня 1900 р.
Панове!
Відповідаю на Ваш лист від 25 січня, де Ви просили повідомити додаткові біографічні дані. Бачу, що мені доведеться переписати свою автобіографію наново чи принаймні стулити зі шматків.
Батько мій[73] народився в Пенсільванії, він був солдат, розвідник, лісовик, мисливець, блукач. Мати родом з Огайо. На Захід вони потрапили не разом, уперше спіткались і побралися в Сан-Франціско, де я й народився 12 січня 1876 року. В місті я жив тільки зовсім маленьким, а з четвертого до дев'ятого року життя мов минало на каліфорнійських фермах. Читати й писати я навчився на п'ятому році життя — вже не пам'ятаю як. Мені здається, наче я завжди вмів читати й писати, і я не можу пригадати часу, коли цього не вмів. Казали, ніби я сам намігся, щоб мене навчили. Читач з мене був усеїдний, головно через те, що книжок траплялось мало і я радий був кожній, яка попадеться в руки. Пригадую, що в шість років читав Троубріджеві[74] книжки для дітей. А в сім років — «Мандрівки» Поля дю Шайю, «Подорожі» капітана Кука[75] й «Життя Гарфілда». І весь той час ковтав романи «Морської бібліотеки», які лиш міг випросити в жінок, та різні дешеві книжечки, що траплялися в наймитів на фермах. У вісім років поринув я в Уйду і Вашінгтона Ірвінга. Тоді ж таки перечитав трохи не всю історію Америки. Життя на каліфорнійській фермі дав небагато поживи уяві.
Коли мені було близько дев'яти років, ми перебралися до Окленда, міста, що тепер налічує, здається, тисяч із вісімдесят населення і лежить за півгодини дороги від центру Сан-Франціско. В місті найбільшою принадою для мене стала публічна бібліотека. Відтоді я вважаю себе за оклендця. В Окленді помер мій батько, а я з матір'ю й досі живу тут. Я ще неодружений — адже світ такий широкий, і його поклик такий владний!
З дев'яти років життя мов минало в тяжкій праці, за винятком годин навчання в школі (на них я теж мусив заробляти). Не варто, мабуть, перелічувати, що я робив, — перелік вийде довгий і нецікавий, усе то була тяжка фізична праця, ремесла я не вмів жодного. Читати я, звичайно, не кинув. З книжкою не розлучався ніколи. Вчився я в звичайній початковій школі й закінчив її в чотирнадцять років. Мене надило море, і в п'ятнадцять років я втік з дому на Сан-Франціську бухту. До речі, це не якась там калюжа чи ставок. Я ловив лососів, був устричним піратом, матросом на шаланді, служив у рибальському патрулі, працював портовим вантажником чи просто жив як численні приморські шукачі пригод. Підліток віком, я був рівним серед дорослих. І завжди з книжкою — читав, поки інші спали, а коли не спали, робив те, що й вони, бо вдача в мене товариська.
За тиждень по тому, як мені вийшло сімнадцять років, я найнявся простим матросом на трищоглову мисливську шхуну. Ми вирушили до берегів Японії й били котиків понад узбережжям, пливучи далі на північ, до російської половини Берінгового моря. Це була найтриваліша моя подорож, більше я не міг собі дозволити такої — не тому, що це занадто нудно, а тому, що наше життя занадто коротке. Правда, я бував у менших плаваннях, яких не варто тут описувати, і досі ще можу вважатися своєю людиною в кубрику чи пароплавній кочегарці — скрізь я знайду приятелів. Здається, це все, що можна сказати про мої подорожі, бо про Клондайк і мандри по Штатах я досить детально писав у попередньому листі. Я перетяв усю Кападу, бував на Південно-Західній території, Алясці тощо в різні часи, а крім того обходив як золотошукач і просто так Сьєрра-Неваду.
75