Освіту свою я вже описав. Взагалі кажучи, я самоук, бо не мав жодного навчителя, крім себе самого. З програм середньої школи й університету я вибирав тільки те, що вважав потрібним для себе; вчити все вряд не дозволяв ні час, ні гаманець. В середній школі я вчився один рік (в Окленді), а потім, сидячи вдома, за три місяці вбгав у голову програми дальших двох років і склав вступні іспити до Каліфорнійського університету в Берклі. Однак мусив, хоча й дуже не хотілось, покинути навчання, не докінчивши першого курсу.
Батько мій помер, коли я був на Клондайку, і я вернувся додому, щоб утримувати родину.
Щодо літературної праці: перша моя журнальна публікація (в газетах я не працював) з'явилась у січні 1899 року; це п'яте оповідання з теперішньої збірки «Син вовка». Відтоді я пишу для «Оверленд манслі», «Атлантік», «Вейв», «Еріне», «Юс компеньєн», «Ревю ов ревюз» тощо, не рахуючи роботи для газет та інформаційних агентств. Усе це заробітчанство чи майже заробітчанство — від анекдота чи віршика й до псевдонаукових розвідок на теми, в яких я нічогісінько не тямлю. Чорна робота за долари, і квит, а честолюбніші мрії доводиться відкладати на майбутнє, коли пощастить вийти з грошової скрути. Таким чином, моя літературна кар'єра триває рівно тринадцять місяців.
Звісно, читання рано розбудило в мені охоту писати, але умови життя довго не давали пагоди спробувати. Допомоги чи порад у літературних справах я не мав нізвідки — сам товкся лобом у темряві, поки пробив хоч якусь дірку до світла. Звичайні журналістські прийоми стали для мене справжнім одкровенням. І ніхто ніколи не сказав мені: «Оце в тебе добре, а оце погано».
Певна річ, під час бунтарського періоду в моєму житті я виливав свої погляди на сторінках місцевих газет безкоштовно. Але це було давно, ще тоді, як я вчився в середній школі й мав скорше лиху, ніж добру славу. До речі, якось, повернувшися з плавання на котиколові, я здобув двадцять п'ять доларів премії за конкурсний нарис для однієї сан-франціської газети, перемігши студентів останнього курсу Стенфордського й Каліфорнійського університетів, що посіли друге й третє місця в конкурсі. Це зродило в мене надію чогось досягти.
Після мандрів по Штатах, 1895 року, я пішов до середньої школи, а до університету вступив у 1896 році. Таким чином, якби я не кинув науки, то був би вже на останньому курсі.
Щодо навчання — я навчаюся весь час. Призначення університету — підготувати людину до ціложиттєвого навчання, та й годі. Я не мав такого щастя, але якось пробиваюсь і сам. Удома чи не вдома, я щовечора, перед сном кілька годин читаю в ліжку. Мене вабить усе — адже на світі багато гарного. З наук мене цікавлять головним чином природознавчі, соціологічні та етичні — тобто, звичайно, біологія, й економіка, й психологія, й фізіологія, й історія, і так далі без кінця. Звичайно, я намагаюсь бути і в курсі літературних справ.
Я маю міцне здоров'я, люблю фізичні вправи, «вживаю» мало. Колись надолужу.
Більш не можу надумати нічого. Я розумію, що це вбогий матеріал, але писати автобіографію дуже нудно для людини, що й так весь час пише. Якщо вам потрібні ще якісь дані, ставте конкретні запитання, і я радо відповім. Крім того, буду вам вдячний, коли надішлете мені мою біографію прочитати перед публікацією.
З щирою повагою
Джек Лондон
До Клауделі Джонса
Окленд, Каліфорнія,
22 грудня 1900 р.
[…] Насамперед, і це головне, Ви не так узялися за справу. Є десятки способів трактувати будь-яку тему чи ситуацію, і тільки один із них найкращий. На мою думку, Ви обрали не найкращий. Я маю на увазі точку зору. Ваш герой, що вмирає, — це часткове; а світ, ваші читачі — загальне. Пишучи своє оповідання, чи то шкіц, Ви хотіли вивести з часткового загальне. Щоб досягти переконливості, досягти художності, Вам слід було виводити з часткового загальне через часткове. Ви цього не зробили. Ви пішли від часткового до загального через загальне. Зараз поясню. Ви стали на точку зору читача, а не головної дійової особи трагедії. Ви підійшли до трагедії та її головного героя через читача, замість підійти до читача через трагедію та її героя. Або ж, кажучи простіше (хай навіть я тут мішаю все в одну купу), читач не влазить у шкуру того героя й не розглядає всієї історії очима його душі. Читач стоїть осторонь і дивиться. А так не повинно бути. Наприклад, читач не бачить нічого героєвими очима; читач не бачить, як бачив — чи мусив бачити — той, стерв'яків, що злітаються до нього.