— Та добре вже, пливім! Скільки ви просите? — знехотя запитав начальник поліції.
— П'ятдесят доларів золотом, — вмить відповів шкіпер.
— Але ж ви все одно туди їдете, капітане? — люб’язно втрутився Торес.
— П'ятдесят золотом, як я сказав.
Начальник поліції безнадійно розвів руками й обернувся, вдаючи, ніби хоче вертатися.
— Ви ж бо заприсяглися помститись за шкоду, що вони заподіяли вашій в'язниці, — нагадав йому Торес.
— Та я не знав, що це коштуватиме п'ятдесят доларів, — виправдовувався той, скоса позираючи одним оком, чи капітан, якого трусила лихоманка, не здасться.
— П'ятдесят доларів, — сказав капітан. Він випив каву й заходився тремтячими пальцями скручувати цигарку. Тоді показав головою на шведа й додав: — І п'ять доларів моєму механікові. Такий уже в нас звичай.
— Я заплачу за буксир сам і поставлю на рахунок грінго Ріганові сто доларів, а решту ми з вами поділимо. Ми нічого не втрачаємо. Треба погодитись, бо та свиня, Ріган, казав мені не шкодувати грошей, — промовив стиха Торес начальникові поліції.
Коли над обрієм засяяло сліпуче сонце, один з вартових поїхав назад до Лас-Пальмаса із кіньми, а решта всі розташувались на палубі буксира. Швед спустився в машинне відділення, і капітан Росаро, позбувшись під благодійним промінням сонця лихоманки, звелів команді відв'язати судно й поставив одного матроса до стерна.
Того самого світанку, після майже безвітряної ночі, «Анджеліка» все ще була недалеко від берега, хоч і посунулась чимало на північ, опинившись на півдорозі між Сан-Антоніо й протоками Бокас-дель-Торо й Картаго. До цих двох проток, що вели до вільного моря, лишалося ще миль із двадцять п'ять, а шхуна ніби завмерла на дзеркальній поверхні тихої лагуни. Парка тропічна ніч вигнала всіх спати на палубу. На даху невеликої кабіни самотою лежала Леонсія. Обабіч кабіни повкладались її батько та брати. Ззаду, між капітановою каютою та стерном, вляглися поряд обидва Моргани. Френкова рука оповила плечі Генрі, немовби й досі захищаючи його. З одного боку стерна, схиливши на руки голову, спав метис-шкіпер, а з другого боку, так само сидячи, спав стерничий Персіваль, чорний негр із Кінгстона. На кормі покотом лежали матроси, а на прові, схилившись наперед і поклавши голову на згорнені руки, куняв вартовий. Леонсія прокинулась перша. Звівшись на лікті із свого високого місця й підсунувши під них плаща, на якому вона спала, дівчина помітила поснулих Морганів. І Генрі, й Френк вабили її до себе, адже вони були такі схожі, і Леонсія кохала їх обох. Вона згадала, як Генрі цілував її, і затремтіла, згадала й Френків поцілунок і геть почервоніла. Дивно, що вона любить водночас двох чоловіків. Вона ж бо вже знала, що ладна йти слідом за Генрі хоч на край світу, а за Френком… ще далі, і не могла збагнути, чому з неї виявилася така розпусниця.
Уникаючи прикрих думок, що лякали її, Леонсія простягла руку й кінчиком шовкового шарфа полоскотала Френка за ніс. Той поворушивсь і, гадаючи, сонний, що це москіт або муха, махнув рукою та штовхнув Генрі у груди. Отож Генрі також прокинувся і, раптом скочивши, збудив і Френка.
— Доброго ранку, веселий родичу! — привітав його Френк. — Ти чого так підстрибуєш?
— Доброго ранку, голубе, — пробурмотів Генрі. — Але хто з нас підстрибує, хотів би я знати? Ти ж бо дав мені стусана в груди. Я спершу подумав, що то кат, вони ж мали повісити мене сьогодні. — Він позіхнув, потягнувся, глянув через борт на заснуле море й штовхнув Френка ліктем у бік, показуючи йому на поснулих шкіпера й матросів.
«Які вони гарні, ці обидва Моргани», — подумала Леонсія й здивувалась, чому їй навернулась у голову англійська, а не іспанська мова. Чи не через те, що її серце вщерть повне цими двома грінго, вона й думає їхньою, а не своєю рідною мовою?
Щоб розігнати настирливі думки, дівчина знову полоскотала Френка шарфом, її помітили, і вона, сміючись, мусила признатися, хто це їх так раптово збудив.
За три години, поснідавши кавою та помаранчами, Леонсія стала біля стернового колеса, а Френк почав навчати її, як кермувати й поводитися з компасом. «Анджеліка», яку вітерець тим часом гнав на північ, пливла зі швидкістю шість вузлів[12]. Генрі, із корми розглядаючись у бінокль, намагався вдати, що те навчання зовсім його не цікавить, але нишком обурювався на самого себе, що перший не домислився ознайомити дівчину з правилами мореплавства. Він, проте, рішуче втримувався від того, щоб дивитись на них, або хоч подеколи зиркати в той бік.
А капітан Тріфзен, цікавий, як усі індіяни, і безсоромний, як усі негри-підданці короля Георга, був не такий вихований. Він відверто вліпив очі в свого орендаря та гарненьку іспанку й не проминув жодного їхнього поруху. Френк і Леонсія стояли поряд, і коли, дивлячись на компас, схилилися, пасмо Леонсіїних кіс торкнулося Френкової щоки. Їх ніби пронизало струмом. А метис-шкіпер і це помітив. Та вони зазнали ще й такого, чого той не завважив, а саме: почуття ніяковості. Вони вражено перезирнулися і раптом спустили очі. Френк відразу почав пояснювати дівчині, як діє компас, і то так голосно, що його чути було в другому кінці шхуни, а шкіпер, слухаючи його, тільки всміхався.
12