Несподівано налетів вітер, і Френкові довелось ухопитися за колесо, за яке вже трималася Леонсія. Коли їхні руки зустрілись, вони знову здригнулися, і шкіпер усміхнувся вдруге.
Леонсія підвела очі на Френка і, засоромлена, опустила їх. Тоді висунула з-під його пальців свою руку й неквапом відійшла від Френка, даючи взнаки, що їй цілком байдуже до стерна й до компаса. Але Френк був надзвичайно збентежений тим, що він сам уважав за віроломність та зраду і, поглядаючи скоса на Генрі, який стояв до нього боком, сподівався, що той нічого не бачив. Леонсія неуважно дивилася на порослий чагарником берег і задумливо крутила круг пальця обручку.
Генрі випадково все це побачив: віп саме тоді обернувся сказати їм, що помітив на обрії хмарку диму. Все це бачив і метис-шкіпер. Він підійшов до Генрі і стиха, з жорстокістю індіянина та безсоромністю негра, сказав:
— Не журіться, сер. У сеньйорити велике серце. Там стане місця для обох таких галантних джентльменів, як ви.
Тієї миті він добре зрозумів, що білі не люблять, коли хтось втручається в їхні особисті справи, бо отямився, вже лежачи горілиць; тім'я в нього боліло від падіння, а лоб — від добрячого удару Генрі.
В шкіпері прокинувсь індіянин: розлютований, він схопився на ноги й витяг ножа. Хуан, смагловидий матрос-метис, підбіг до свого капітана й став поруч нього також із ножем у руці. Надбігло ще кілька матросів, що були неподалік, приєдналися до них і півколом почали наближатись до Генрі. Той хутко відступив до борту, блискавично вибив рукою з гнізда залізний поручень і, спіймавши його в повітрі, приготувався захищатись. А Френк відразу залишив стерно, видобув з кишені автоматичного револьвера і, пробившись крізь гурт матросів, став поруч Генрі.
— Що він тобі сказав? — спитав Френк у свого родича.
— Я зараз ще раз скажу, — погрозливо мовив шкіпер, в якого негритянська частина взяла гору й хотіла компромісом видурити в Генрі гроші. — Я сказав…
— Цитьте, шкіпере! — перепинив його Генрі. — Я шкодую, що вдарив вас. Прикусіть язика! І забудьте про все! Я шкодую, що вдарив вас. Я… — Генрі Морган затнувся й судомно хапнув повітря: він не міг говорити. І тільки тому, що Леонсія стояла близько, дивилась на нього й прислухалася до його слів.
— Я… я прошу пробачити мені, капітане.
— Це ж образа, — сказав капітан Тріфзен. — Ви мене вдарили. Ніхто не мас права бити підданців короля Георга, нехай благословить його бог, не відшкодувавши їх за кривду грошима.
Такий нахабний шантаж обурив Генрі, і він мало знов не кинувся на капітана. Але, почувши на своїм плечі Френкову руку, стримався, удав, що добродушно сміється, дістав з кишені дві золоті десятидоларові монети і, мовби вони пекли його, тицьнув їх капітанові Тріфзенові.
— Дешево відкупився! — мимохіть пробурмотів Генрі.
— Ніскільки не дешево, — заперечив шкіпер. — За розбиту голову завжди належиться двадцять доларів. А тепер я до ваших послуг, сер. Ви справжній джентльмен. І за такі гроші можете бити мене, коли вам заманеться.
— І мене, сер! — запропонував свої послуги кінгстонський негр Персіваль, підлесливо й безсоромно хихотячи. — Лупцюйте мене за такі гроші, коли завгодно, хоч би й зараз.
На цьому все урвалося, бо матрос, що сидів на щоглі, закричав:
— Дим! Ззаду за нами пароплав!
Через годину всі вже знали, що то за дим і що то за пароплав, бо «Долорес» швидко наздоганяла «Анджеліку», яка знову через безвітря стояла на місці. Тепер у бінокль видно було купку озброєних людей на палубі буксира за півмилі від шхуни, і Генрі та Френк упізнали серед них начальника поліції та ще кількох вартових.
Старому Енріко Солано тремтіли ніздрі, коли він разом із своїми чотирма синами лагодивсь до бою. Леонсію змагало кохання до Френка й до Генрі, хоч дівчина цього й не показувала: вона разом з усіма сміялася з незграбного маленького буксира і раділа, коли налітав вітер, що раптом схиляв на бік «Анджеліку» мало не до самої води й гнав її зі швидкістю дев'ять вузлів.