— Воно-то так, сер. Я знаю, сер, що містер Френк Морган відомий багач. Та скільки в нього грошей? Чи є хоч стільки, як у мене? Я маю «Анджеліку», і за неї я не винен жодного песо. Я купив дві незабудовані ділянки в місті Колоні. І до того ж у мене є чотири ділянки в Велені, над самим морем. І я стану заможною людиною, коли Об'єднана фруктова компанія почне будувати там склади…
— Скільки лишив тобі батько, Френку? — спитав Генрі, щоб піддрочити шкіпера. — Рахуючи цілими?
Френк знизав плечима і відповів, не називаючи докладної цифри:
— Більше, ніж у мене пальців на руках і ногах.
— Доларів, сер? — поцікавився капітан. Генрі похитав головою.
— Тисяч доларів, сер?
Генрі знову похитав головою.
— Мільйонів, сер?
— Ось тепер ви вгадали, — відповів Генрі. — Містер френк Морган мас досить коштів, що купити майже всю Панаму, не рахуючи каналу.
Все ще не переконаний, шкіпер глянув на Енріко Солано.
— Він цілком пристойний джентльмен, — додав зі свого боку Енріко. — Я знаю. Я дістав на його чек у сеньйора Мельхіора Гонсалеса у Бокас-дель-Торо тисячу песо. Вони в тій торбі.
Енріко показав головою туди, де Леонсія, сидячи на клунках, задля розваги закладала набої у вінчестер. Торба, що її давно запримітив шкіпер, лежала у неї біля ніг.
— Я не люблю подорожувати без грошей, — мовби соромлячись, пояснив Френк своїм приятелям. — Ніколи не знаєш, коли саме вони можуть бути потрібні. Одної ночі я поламав машину в Сміт-Рівер-корнері, недалеко Нью-Йорка, і, мавши тільки чекову книжку, не міг купити там навіть цигарок.
— Колись на острові Барбадосі я повірив одному джентльменові, що заорендував моє судно ловити морських свиней… — почав був капітан.
— Ну, тим часом бувайте, шкіпере! — перебив Генрі. — їдьте вже на «Анджеліку», бо ми зараз рушаємо.
Невеличкий загін і справді подався в гори, тож капітанові довелося скоритись. Пособивши матросам зіпхнути у воду човна, він сів у нього, взяв стернове весло й звелів вертатись до «Анджеліки». Озираючись подеколи назад, він бачив, як люди на березі з клунками на плечах скоро зникли в гущавині зелених заростів.
Перегодом супутники вийшли на нещодавно розчищений вируб, де кілька пеонів, вирубавши ліс, корчували пні, щоб приготувати землю під плантацію каучукових дерев для фабрики автомобільних шин. Леонсія, ідучи поруч з батьком, вела перед. Її брати Рікардо й Алесандро, обтяжені клунками, йшли всередині, а не менше за них навантажені Френк і Генрі були в ар'єргарді.
Високий, худорлявий літній добродій, схожий на ідальго, побачивши цю незвичайну валку, примчав конем до неї навпростець через ями й зрубані дерева.
Уздрівши Солано, він скочив з коня, щиро привітався з ним за руку й скинув перед Леонсією сомбреро; з його вітання й виразу обличчя видно було, як зачарувала його дівчина.
Розмовляли вони іспанською мовою і так швидко, мов стріляли з кулемета. Згоду про коней дано раніш, ніж Моргани встигли познайомитись із тим добродієм. На тамтешнім звичаєм свого коня плантатор відразу віддав Леонсії, сам підтягнув стремена й допоміг їй сісти в сідло. Пошесть, пояснив він Енріко, знищила майже всіх його верхових коней, тільки в головного наглядача лишився ще цілком пристойний кінь, і його він віддасть Енріко, як тільки наглядача знайдуть.
Щиро стискуючи руки Френкові й Генрі, він з гідністю дві хвилини красномовно засвідчував, що кожен друг його любого друга Енріко друг і йому. Енріко почав розпитувати про дорогу до Кордільєрів і згадав слово «нафта». Френк нашорошив вуха.
— Ви кажете, сеньйоре, що в Панамі б нафта? — втрутився він у розмову.
— Є, — кивнув плантатор. — Ще наші діди знали про це, та нічого не робили. І тільки компанія «Ермосільйо» прислала сюди своїх інженерів-грінго, потай від нас усе обстежила й почала скуповувати землю. Кажуть, тут її дуже багато. Але я на цьому не розуміюся. Знаю тільки, що вже зроблено кілька свердловин; їх ще й далі роблять. І нафти стільки, що вона заливав все навкруги. Кажуть, що її не можна вдержати під землею, надто вона тисне знизу. Їм потрібен нафтопровід аж до самого океану, і вони вже почали будувати його. А тим часом нафта розтікається ярами, і хтозна-скільки її пропадає марно.
— А нафтосховища в них уже є? — спитав Френк, згадавши «Темпіко петролеум», куди було вкладено більшу частку його грошей. Виїхавши з Нью-Йорка тоді, коли акції компанії підвищувалися, він не мав звідти більше ніяких відомостей.
Плантатор похитав головою.
— Все вперлося у транспорт, — пояснив він. — Перевезти все потрібне від моря аж сюди на мулах неможливо. Хоч дещо вже й перевезене. Вони понасипали греблі між горбами й поробили у видолинках ставки, але все одно багато нафти стікає вниз ярами.