— Стривай, ми тебе охрестимо! — гукнув котрийсь поліцай.
А інші гукали:
— Ну, сьогодні ти заллєшся водою!
— Ми тебе залишимо там!
— Ось зараз пустимо мотузку!
— На одного буде менше ділити!
— Вода тут дуже погана, — знову почувся голос, немов з безодні. — Тут якісь огидні ящірки й дохлий птах. Певно, тут мусять бути й гадюки. Моя робота таки варта зайвих десять песо.
— Ми тебе втопимо! — гримнув Рафаель.
— Я застрелю тебе! — скипів начальник поліції,
— Топіть чи стріляйте! — лунав голос Гієрмо. — Але ж з цього вам не буде жодної користі, бо гроші лишаться в криниці.
Запала мовчанка: ті, хто був на землі, радились очима, що їм тепер робити.
— А грінго ідуть собі далі, — хвилювався Торес. — Добра дисципліна у ваших підлеглих, сеньйоре Мар'яно Верхара-і-Іхосе! Вмієте ви їх привести до послуху!
— Це не Сан-Антоніо, — виправдувався начальник. — Це хучітанська глушина. Мої пси добрі тільки в Сан-Антоніо. В цих джунглях із ними треба поводитись лагідно, а то вони здичавіють. Тоді що станеться з вами й зі мною?
— І все через те клятенне золото! — похмуро погодився Торес. — Через цього грінго, що зв'язує правосуддю руки золотими шворками, можна стати соціалістом.
— Срібними шворками, — поправив начальник поліції.
— Ідіть ви під три чорти! — вилаявся Торес. — Ви самі сказали, що це не Сан-Антоніо, а хучітанські джунглі, і, виходить, тут я можу справити вас до дідька. Хто винний, що ви такий запальний? Навіщо нам весь час сперечатися, коли наш добробут залежить від того, чи ми будемо триматися разом?
— До того ж, — долинув голос Гієрмо, — води тут нема й на два фути, й ви не можете мене втопити. Я стою на самому дні і тримаю в руці чотири круглі срібні долари. Дно встелене грішми. Що ж, ви покинете мене чи дасте десять песо за те, що я бабраюсь тут? Вода смердить, наче розкопане гробовище.
— Так, так! — гукнули поліцаї в колодязь.
— Що так? Кинете чи дасте десять песо?
— Дамо десять песо! — хором закричали всі.
— На бога, швидше! — підганяв начальник поліції.
Знизу почулися хлюпання та лайка, і з того, як ослабла натягнена мотузка, поліцаї зрозуміли, що Гієрмо виліз із відра й шукає монет.
— Складай їх у відро, голубчику, — порадив згори Рафаель.
— Я кладу їх у кишеню. Якщо я складу їх у відро, ви витягнете гроші, а мене забудете в криниці.
— А мотузка витримає таку вагу? — запитав Рафаель,
— Мотузка, може, й не витримає, зате я витримаю і не вдамся, — сказав Гієрмо.
— А якщо мотузка ввірветься… — почав був знову Рафаель.
— На це е рада, — озвався Гієрмо. — Спускайся ти! Тоді я вилізу перший, потім ми витягнемо гроші, а наостанці тебе. Так буде справедливо.
Рафаель скрививсь і не відповів нічого.
— Ну що ж, ти лізеш, Рафаелю?
— Ні, — відказав той. — Клади все срібло в кишені та вилазь хутчіш!
— А чорт би забрав ваше поріддя і мене разом з ним! — нетерпеливився начальник поліції.
— Я вже не раз так казав, — промовив Торес.
— Ану ж тягніть! — гукнув Гієрмо. — Я забрав усе, крім смороду. Мені вже нема чим дихати. Тягніть скоріше, як не хочете, щоб я загинув разом з трьомастами доларів. А тут більше ніж триста доларів. Він, мабуть, спорожнив свою торбу, той грінго.
На той час утікачі були вже далеко попереду. Вони саме спинилися, бо стежка пішла круто вгору, і негодованим засапаним коням треба було трохи відпочити. Там Френк наздогнав своїх супутників.
— Тепер я ніколи не подорожуватиму без грошей, — захоплено сповістив він, описуючи картину, що її бачив з-за огорожі занедбаного обійстя. — Знаєш, Генрі, помираючи й виряджаючись до неба, я й то заберу з собою добрячу торбу з золотом. Навіть і там вона може допомогти мені позбутися того, що мені судилося. Якби ви бачили! Вони гризлися біля колодязя, немов коти з псами. Боялися спускати когось у криницю з тими грішми, що він назбирав перед тим. Вони забули про всяку дисципліну. Начальникові довелось погрожувати револьвером, щоб змусити спуститись найменшого й найлегшого з них. А той, як спустився, почав вимагати в них гроші за роботу. А коли він виліз, решта порушили обіцянку й почали наминати йому боки. Вони лупцювали його ще й тоді, як я йшов звідти.
— Але тепер твоя торба порожня, — сказав Генрі.
— І це найбільше непокоїть мене, — погодився Френк. — Якби я мав досить доларів, вони б ніколи нас не впіймали. Боюся, я був занадто щедрий. Я не знав, що вони такі злидарі. А тепер я скажу вам таке, що у вас очі рогом полізуть. На чолі загону разом із начальником поліції йде Торес, сеньйор Торес, сеньйор Альварес Торес — елегантний добродій, давній приятель усіх Солано. O, Торес лютує, що вони запізнюються! І мало не посварився з начальником поліції, що той не може впоратися зі своїми підлеглими. Так, сеньйори, і він послав начальника під три чорти. Я виразно чув, як він сказав, щоб той забирався під три чорти.