РОЗДІЛ XI
У самому серці володінь Сліпого Розбійника була улоговина, що могла б правити за невелику арену для бою биків. Її прямовисні узбіччя в десять футів заввишки та рівний діл на тридцять футів у прогоні створені були самою природою, і людині не довелося багато працювати,» щоб зовсім її вирівняти. Люди у довгих сутанах, плантатори й поліцаї — всі тут були присутні, крім судді й метиски; всі повмощувалися на краю улоговини, як глядачі, що прийшли дивитися на кориду чи змагання гладіаторів.
За розпорядженням суворого на вигляд ватажка, що взяв їх у полон, Генрі та начальник поліції спустилися коротенькою драбиною в улоговину. Ватажок і декілька розбійників пішли разом із ними.
— Тільки бог знав, що мав статися, — сказав, сміючись, англійською мовою Генрі Френкові та Леонсії. — Якщо можна буде підставляти ногу, застосовувати боксерські штуки, то цей товстопузий начальник неодмінно програє. Та старий сліпець розумна людина і, мабуть, дасть нам однакові шанси. Отож, якщо супротивник звалить мене, ви, мої прихильники, підніміть угору великі пальці й кричіть якнайголосніше. Будьте певні, якщо впаде він, його прихильники зроблять те саме.
Начальник поліції почував себе в улоговині, мов у пастці, і по-іспанському звернувся до ватажка:
— Я не хочу битися з цією людиною. Він молодший за мене і має міцніші легені. До того ж усе це незаконно. Це суперечить законам Панами. Ви не маєте права вигадувати свої власні закони…
— Це випробування Гадюки й Птаха, — перебив його ватажок. — Ви будете Гадюка. Вам дадуть до рук цю рушницю. Та друга людина буде Птахом. У руках у неї буде дзвоник. Ви зараз зрозумієте, у чім річ.
З його наказу одному з розбійників дали рушницю й зав'язали очі. Другий розбійник узяв срібного дзвоника.
— Той, у кого рушниця, — Гадюка, — пояснив ватажок. — Він має право вистрілити один раз у Птаха — в того, хто із дзвоником.
Ватажок подав знак починати, і другий розбійник, дзенькнувши дзвоником, відскочив убік. Чоловік з рушницею послухав уважно і вдав, ніби хоче вистрілити у те місце, де щойно був дзвоник.
— Зрозуміло? — спитав ватажок Генрі й начальника поліції.
Перший кивнув головою, а останній зраділо вигукнув:
— То я буду Гадюка?
— Так, — ствердив ватажок.
Начальник поліції жадібно схопив рушницю, не заперечуючи вже проти незаконного суду Кордільєр.
— Отже, ви спробуєте влучити в мене? — спитав Генрі начальника поліції.
— Ні, сеньйоре Моргане. Я просто влучу у вас. Я один з двох найкращих стрільців у Панамі. В мене кільканадцять медалей. Я можу стріляти, навіть заплющивши очі. Я вмію стріляти в пітьмі. Я часто стріляв, і то з добрими наслідками, у темряві. Можете вже вважати себе за мерця.
В рушницю поклали один набій, тоді начальникові зав'язали очі й передали рушницю. Далі, поставивши Генрі з дзвоником біля однієї стіни улоговини і повернувши начальника обличчям до стіни з протилежного боку, розбійники вилізли з ями й витягли за собою драбину.
Тоді, стоячи з самого краю улоговини, ватажок промовив:
— Слухайте уважно, сеньйоре Гадюко, і не рухайтесь, доки я скінчу. Гадюка може стрельнути лише один раз. Гадюка не має права зсунути пов'язку з очей. Якщо вона її зсуне хоч трішки, ми мусимо її вбити. Зате Гадюка має необмежений час. Вона може вистрілити сьогодні, почекати до завтрашнього ранку, взагалі, коли схоче. Щодо Птаха, то єдине правило, якого він має додержувати, — це не пускати дзвоника з рук і не притримувати бовкальця, щоб воно не дзвонило. Якщо Птах порушить це правило, його негайно буде вбито. Ми стоїмо тут над вами, сеньйори, з рушницями напоготові, щоб убити того з вас, котрий порушить будь-яке з цих правил. А тепер починайте, і нехай бог допомагав невинному!
Начальник поліції поволі обернувся й прислухався: Генрі ступив убік, і дзвоник задзвонив, хоч як обережно намагався він іти. Рушниця піднялася й націлилась на нього. Генрі швидким рухом перекинув дзвоника з однієї руки в другу й побіг у протилежний бік. Рушниця невблаганно переслідувала його. Та начальник поліції був занадто хитрий, щоб випустити навмання одну-однісіньку кулю, і повільно посувався ареною. Генрі завмер на місці, і дзвоник замовк.
Вухо начальника поліції безпомильно визначило місце, де востаннє брязнув дзвоник, і, незважаючи на пов'язку, він так упевнено рушив уперед, що підійшов до Генрі під самісіньку його руку. Генрі якнайобережніше підняв руку, не ворухнувши дзвоником, і супротивник пройшов над нею на дюйм від дзвоника.