Запала довга мовчанка, під час якої навіть Генрі, хоч не вагаючись міг убити супротивника в бою, всім своїм виглядом показував, що такий жорстокий присуд викликає в нього огиду.
— Правосуддя не знає милосердя, — сказав суддя, і знову запала мовчанка.
— Нехай він помирає без викупу, — промовив котрийсь із плантаторів, — він показав себе підлим псом. Нехай і вмре собачою смертю.
— А ти що скажеш, пеоне? — врочисто спитав Сліпий Розбійник. — Що ти скажеш? Ти, що стільки витерпів і нині знову став людиною, ти, напівмайя, що кохав чарівну жінку? Чи має цей чоловік умерти як собака, бо за нього ніхто не хоче внести викупного?
— Цей чоловік — жорстокий, — мовив пеон, — а проте моє серце надзвичайно жалісливе сьогодні. Якби в мене було десять тисяч, я сам заплатив би за нього. Так, святий і праведний отче, я повернув би навіть свій борг плантаторові, якби мав двісті п'ятдесят песо.
Радісна усмішка так змінила обличчя старому, що його важко було впізнати.
— Ти також промовляєш сьогодні голосом божим, новонароджений, — похвалив він пеона.
Френк щось швидко нашкрябав у чековій книжці і передав метисці папірець, на якому ще не висохло чорнило.
— Дозвольте й мені сказати, — почав він, — нехай уже цей чоловік не помирає як собака, хоч, правду кажучи, він і показав себе зрадливим собакою.
Метиска вголос прочитала чек.
— Не треба нічого пояснювати, — звернувся до Френка Сліпий Розбійник, — я не такий уже дикун і не завжди жив у Кордільєрах. Я дістав комерційну освіту в Барселоні, знаю Нью-Йоркський Національний банк і колись вів з ним справи через своїх представників. Чек виписано на десять тисяч золотих доларів. Той, хто написав його, вже сьогодні сказав правду. Чек — дійсний, і, я знаю, його сплатять відразу. Людина, що викупляє свого ворога, або надзвичайно гарна, або божевільна, або дуже багата! Скажи мені, о чоловіче, чи не вплутано й тут чарівної жінки?
І Френк, не зважуючись дивитись ні праворуч, ні ліворуч, щоб не бачити Генрі чи Леонсії, глянув просто в обличчя Сліпого Розбійника й відповів так, як він мусив був відповісти:
— Так, о суворий правосудцю, тут уплутана чарівна жінка.
РОЗДІЛ XII
На тому самому місці, де люди у сутанах з мішковини зав'язали полоненим очі, кавалькада спинилась. Вона складалася з кількох розбійників, Леонсії, Генрі та Френ-ка, що з зав'язаними очима сиділи на мулах, і пеона, теж із пов'язкою, що йшов пішки.
Плантатори, начальник поліції, Торес і поліцаї з таким самим почтом проїхали півгодини тому.
З дозволу похмурого ватажка полонені перед тим, як їх звільнили, познімали з себе пов'язки.
— Здається, я вже тут був, — засміявся Генрі, розглядаючись навкруги й упізнаючи місцевість.
— А нафтові джерела ніби й досі горять, — сказав Френк, показуючи пальцем на небокруг, завинений у хмару чорного диму. — Дивись, що ти накоїв, пеоне. Як на людину, що не має нічого, ти найбільший марнотратець, якого я будь-коли зустрічав. Мені розповідали про сп'янілих нафтових королів, що прикурювали сигари банкнотами в тисячу доларів, а тут ти спалюєш мільйон доларів щохвилини.
— Не такий уже я злидар, — загадково похвалився пеон.
— Перебраний мільйонер! — пожартував Генрі.
— А де ти тримаєш свій капітал? В Національному банку? — додала Леонсія.
Пеон не зрозумів запитання, але второпав, що з нього глузують, і ображено замовк.
— Звідси ви можете йти, хто куди хоче, — взяв слово похмурий ватажок. — Такий був наказ справедливого. Злазьте, сеньйори, і поверніть мені мулів. Щодо сеньйорити, то вона може залишити собі мула, як подарунок від справедливого, бо він ніколи не дозволив би сеньйориті йти пішки. А вам обом не завадить прогулятися. Справедливий особливо радить багатому сеньйорові більше ходити пішки. Він каже, що багаті майже не ходять пішки, обростають салом, а гладких чоловіків жінки не люблять. Така мудрість справедливого. Далі він також порадив пеонові лишатись у горах. Тут він знайде чарівну жінку, бо він потребує жінки, і розумніше було б шукати її серед жіноцтва свого народу. Жінки з долини повинні належати тамтешнім чоловікам. А жінки з Кордільєр — чоловікам із Кордільєр. Богові не подобаються мішані подружжя. Недарма мул — така огидна тварина. Світ, коли його утворювалось, не був розрахований на мішанці та люди багато чого вигадали самі. Чисті раси, змішавшись, породжують нечисті. Не можна також змішувати воду з олією. Гарний приплід дають тільки пари однакового роду, і тільки люди однакового роду можуть дружитися. Оце ті слова, що їх звелів мені переказати вам справедливий. І ще він велів додати, що знає, про що каже, бо й сам грішив саме в цьому.