Від цих слів англосаксам Френкові й Генрі, та й Леонсії, що була родом латиноамериканка, стало трохи ніяково. Звісно, Леонсія поглядом дала б зрозуміти обом любим її серцю юнакам, що не зважатиме на це, якби була з кожним наодинці, а Генрі з Френком і собі голосно запротестували б проти слів старого, бувши сам на сам із Леонсією. Але водночас десь глибоко в них ворушилось почуття, що Сліпий Розбійник сказав правду. І на серце їм ліг тягар.
Шелест і хруск у заростях відвернув їх від думок: то, ламаючи гілля, спускався до них плантатор з кількома сусідами, і коні їхні ковзалися на узбіччі стрімкого яру. Він ио-лицарському схилився перед Леонсією, дочкою Солано, і так само щиро привітався з обома юнаками, не забувши, що вони — приятелі Енріко Солано.
— Де ваш вельмишановний батько? — спитав він у Леонсії. — Я маю добрі новини для нього. Відтоді, як ми з ним не бачились, я хворів на лихоманку. Але я послав гінців у Бокас-дель-Торо, а завдяки сприятливому вітру вони швидко перепливли лагуну Чірікві. Тамтешній начальник поліції — мій приятель і допоміг їм зв'язатися по радіо з президентом Панами. Він також мій давнішній товариш: скільки разів ми тицяли один одного носом у болото, коли вчилися в колонській школі і жили в одній кімнаті. І от від нього я дістав уже відповідь, що все гаразд. На суді в Сан-Антоніо сталася помилка через надмірну, хоч і похвальну, службову пильність начальника поліції. Тепер уже все забуто й подаровано, і шановна родина Солано та їхні американські друзі можуть спокійно вертатися додому…
Враз плантатор, що саме низенько вклонився Генрі й Френкові, помітив пеона, який ховався за Леонсіїним мулом, і очі йому заблищали з радості.
— Ти не забула мене, мати божа! — палко вигукнув він і обернувся до своїх сусідів. — Ось він, той дурний і безсоромний негідник, що втік від мене. Держіть його! Я полатаю йому боки так, що він цілий місяць не підведеться.
З цими словами плантатор шарпнув коня за вуздечку й ураз опинився позад Леонсіїного мула. Пеон пірнув мулові під голову і напевне встиг би втекти в зарості, якби другий плантатор не кинувся за ним верхи й не звалив його додолу. І відразу звиклі до такого плантатори брутально підвели нещасного пеона, зв'язали йому руки, а на шию накинули мотузку.
І Генрі, й Френк запротестували.
— Сеньйори, — відказав плантатор, — я шаную та поважаю вас і бажаю прислужитись вам так само щиро, як і шляхетній родині Солано, що боронить вас. Ваша безпека для мене священна, і я зроблю все, щоб вам було добре. Я захищатиму вас, не шкодуючи свого життя. Я завжди до ваших послуг. Моя господа й усе, чим я володію, — ваше. А щодо пеона, то це зовсім інша справа. Він вам не належить. Він — мій пеон, мій боржник, що втік з моєї плантації. Сподіваюся, ви зрозумієте мене й пробачите мені. Це вже питання власності. І він — моя власність.
Генрі й Френк розгубилися і вражено перезирнулись. Такий тут закон, і вони це добре знали.
— Суворий суддя простив мені борг, усі можуть це засвідчити, — пробелькотів пеон.
— Суворий суддя справді простив йому борг, — ствердила Леонсія.
Плантатор усміхнувся їй і низько вклонився.
— Пеон складав контракт зі мною. Та й хто він, той Сліпий Розбійник, щоб застосовувати свої безглузді закони до моєї плантації й позбавляти мене двохсот п'ятдесяти песо?
— Він має рацію, Леонсіє, — погодився Генрі.
— Тоді я повернуся в Кордільєри, — заявив пеон. — Візьміть мене назад з собою, — звернувся він до людей суворого судді.
— Тут ми відпустили тебе, — похитав головою похмурий ватажок, — наші повноваження скінчилися, і ми не маємо на тебе більше ніякого права. Нам залишилось попрощатися і піти собі.
— Стривайте! — вигукнув Френк, витягши чекову книжку. — Зачекайте хвилинку. Я зараз розрахуюсь і за пеона. Але поки ви поїдете, я маю до вас одне прохання. — Він передав чек плантаторові і пояснив: — Я додав десять песо на обмін валюти.
Плантатор глянув на чек, сховав його в кишеню й тицьнув Френкові в руку мотузку, що нею було прив'язано нещасного пеона за шию.
— Тепер пеон ваш, — промовив він. Френк подивився на мотузку й засміявся.
— Дивіться, у мене є раб. Тепер ти — мій раб, моя власність. Розумієш?