Він було часто казав, що мистецтво дресирувати тварин — це мистецтво наганяти їм страху. Один його помічник потім розповів мені про нього гидкувату історію. Якось вони в Лос-Анджелесі мали вільний місяць, і Робертсові вбгалось у голову навчити собаку балансувати срібним доларом на шийці пляшки з-під шампанського. Подумайте й спробуйте собі уявити, чи можна домогтись цього ласкою. Той помічник казав, що Роберте перевів стільки палиць, скільки й собак, а собак він затовк шість. Він купував їх на муніципальній шкуродерні по два з половиною долари, і, тільки-но один здохне, у нього був напоготові другий. Аж від сьомого він домігся свого. Хоч вірте, хоч ні, той пес таки балансував доларом на шийці пляшки. Але на арені виступав тільки тиждень — здох від того биття. Нагноєння в легенях зробилося.
Ще як я був хлопчаком, виступав у нас один англієць. У нього були поні, мавпи й собаки. То він кусав мавп за вуха, й на арені йому досить було нахилитись до котрої, як вона кидала норовитись і робила, що треба. Найкращий був у нього один великий шимпанзе. Він міг зробити вряд чотири кульбіти на спині в коня, що мчав чвалом; і цього шимпанзе англієць двічі на тиждень як слід лупцював. Та часом бувало, що після такого прочухана шимпанзе не годен був виконати номер. Тоді хазяїн принатурився по-іншому. Став лупцювати потроху, але перед самим номером — давав тільки скуштувати палиці. І все було гаразд — хоч можливо, що якась інша мавпа заноровилась би й не схотіла робити нічого.
Того самого дня Колінз продав цінну пораду одному дресирувальникові левів. Той саме не мав ангажементу, і його три леви жили в Сідервайлді. Номер їхній з погляду публіки був цікавий і навіть страшний: вони стрибали й рикали, наче ладні роздерти тендітну дівчину, що держала їх у покорі нібито самою незламною відвагою та ще невеличким вершницьким батіжком у руці.
— Лихо в тому, що вони вже звикли, — нарікав господар левів. — Айседора більш не може їх розштурхати. Вони не хотять бирсуватися перед публікою.
— Я їх знаю, — кивнув головою Колінз. — Вони вже старі, та й дух їхній зломлено. Ось хоч би Сарк. Йому вже стільки бахкали сліпими набоями в вухо, що він давно глухий як пень. А Селім утратив відвагу разом з зубами. Йому їх повибивав один португалець, що доглядав його в Барнема й Бейлі. Чули цю історію?
— Авжеж, — кивнув головою його співрозмовник. — Я часто думав: ото, певне, був удар!
— Таки був. Португалець зацідив його залізним прутом. Селім був злий і сягнув до португальця пазурами, ну й пащу роззявив рикнути, а той і врізав його залізним прутом. Він мені потому сам розповідав. Селімові зуби, каже, заторохтіли на підлозі, як кісточки з доміно. Але віл не повинен був так робити — лев великих грошей коштує. Його тоді вигнали з роботи.
— Ну, тепер вони всі три для мене небагато варті, — сказав господар левів. — Не хочуть гарчати на Айседору й бирсуватися, одно слово — не грають. А весь номер був у цьому. Це був наш фінал, і він завжди здобував нам успіх. Порадьте, що мені робити. Махнути рукою на цей номер? Чи купити молодих левів?
— Зі старими Айседорі безпечніш, — сказав Колінз.
— Аж занадто безпечно, — заперечив Айседорин чоловік. — Звісно, з молодими левами й мені буде більше і роботи, й відповідальності. Але ж заробляти на хліб якось треба, а цей номер уже пропащий.
Колінз похитав головою.
— Що ви хочете сказати? Ви знаєте раду? — враз зацікавився власник левів.
— Вони вже звикли до неволі й проживуть ще кілька років, — відповів йому Колінз. — А купити молодих левів — це ризик: вони можуть поздихати. Однак можна примусити працювати ще й цих. Тільки прийміть мою пораду…
Король дресирувальників на мить умовк, і власник левів був розтулив рота спитати, але Колінз уже неквапно вів далі:
— … Яка коштуватиме вам… ну, скажімо, триста доларів.
— Триста доларів за пораду? — швидко перепитав його розмовник.
— Яка вам поможе, гарантую. Скільки треба заплатити за трьох нових левів? Отже, на цих трьох сотнях ви ще й заробите. І порада зовсім проста. Двоє слів, по півтораста доларів за слово.
— Це задорого для мене, — відказав власник левів. — Мені треба за щось жити.
— Мені також, — запевнив його Колінз. — Того я й стовбичу тут. Я фахівець, і ви платите мені гонорар за консультацію. Ви очі вирячите, коли я вам скажу, що зробити, таке просте це діло; і я, хоч убийте, не знаю, як це ви самі не здогадалися.