Майкл був не боягуз. Він не став ховатись за людину. Проте й мав досить розуму, щоб не кидатись на таких грізних звірів. Він тільки, наїжачений, сторожко перейшов через клітку, дивлячись просто на ворогів, тоді так само сторожко вернувся й зупинився поруч Джека, що приязно нюхав його, вітаючись.
— Молодчина пес, — буркнув Релф дивно напруженим голосом. — Не боїться.
Становище справді було напружене, і приборкувач поводився вельми обережно, унпкав різких рухів і держав на оці водночас і леопардів, і собак, і людей за кліткою. Він примусив лютих котів попідводитись і розійтися.
А тоді наказав Джекові пройти між ними. Майкл рушив за ерделем самохіть. Ступав він, як і Джек, украй насторожено.
Один з леопардів, Альфонсо, зненацька засичав на нього. Майкл не сахнувся від ворога, тільки наїжачився й вищирив зуби. В ту ж мить найближчий залізний прут загрозливо підсунувся до леопарда; той перевів очі на прут, тоді знов на Майкла — і не зачепив його.
Перший день був найтяжчий. Потім леопарди звикли до Майкла, як колись звикли до Джека. Звісно, приязні між ними не могло бути, та ніхто з нею й не набивався. Майкл хутко зрозумів, що леопарди вороги й собак, і людей, а отже, люди й собаки повинні держатись укупі. Щодня він перебував у клітці годину чи дві, стежачи за репетицією; вони з Джеком не робили нічого, тільки стояли на чатах. Іноді, коли леопарди бували сумирніші, Релф навіть дозволяв обом псам лягти. Але в тривожніші дні він дбав за те, щоб вони весь час готові були стрибнути й заступити його собою від леопардів, як котрий здумає напасти на нього.
Решту часу Майкл перебував у своєму просторому боксі разом з Джеком. Їх добре доглядали, як усіх тварин у Сідервайлді, часто мили, чесали, виводили бліх. Джек, як на пса-трилітка, був дуже статечний. Він або вже забув гратись, або ніколи не мав змоги навчитися. І вдача в нього була добродушна, мирна; він не ображався на дратливість, яку Майкл виявляв напочатку. І Майкл скоро перестав дратуватися й надалі вже тішився спокійним товаришуванням. Вони не намагалися виявити один одному свою приязнь, а просто цілими годинами лежали поряд, кожен задоволений присутністю другого.
Часом Майкл чув здалеку, як Сара зчиняла гвалт або жалісно квилила, і розумів, що вона кличе його. Раз вона була вирвалась у свого доглядача й спобігла Майкла, коли він виходив з леопардячої клітки. Зраділо вереснувши, вона вчепилась у нього й істерично заджерґотіла, виповідаючи всі кривди, яких зазнала, відколи їх розлучено. Каслемонові помічники поблажливо чекали кілька хвилин, та врешті хлопець, що доглядав Сару, відтяг її геть, хоч вона щосили чіплялася за Майкла й верещала, мов відьменя. Коли її таки відтяглії, вона розлючено стрибнула на хлопця й уп'ялася зубами йому в руку, перше ніж він устиг здушити її нашийником і вгамувати. Всі, хто те бачив, зареготали, тільки леопарди, роздратовані мавпиним вереском, засичали та стали кидатись на грати. А коли її відносили геть, вона тихо квилила, мов тяжко скривджене дитя.
Дарма що Майкл виявився цілком підхожий для роботи з леопардами, Рауль Каслемон так і не купив його в Ко-лінза. Одного ранку, за кілька днів після сцени з Сарою, весь Сідервайлд розтривожило ревище й зам'ятня в клітках хижаків. Почалась тривога з кількох револьверних пострілів і вмить розповсюдилася. Зусібіч рикали леви, шалено ґвалтували собаки. Роботу на арені облишили, бо перетривожені тварини не слухались. Кілька чоловік, і сам Колінз поміж них, побігли до хижацьких кліток. Хлопець, що водив Сару, кинув ланцюжка й гайнув за ними.
— Не я буду, це Альфонсо, — гукнув Колінз учневі, що біг поруч нього. — Він таки допадеться до Релфа.
Коли надбіг Колінз, насувалася розв'язка. Самого Каслемона якраз витягли з клітки, і перед очима в Колінза двоє чоловіків поклали його долі та кинулись зачиняти дверцята. А в клітці суцільним клубком, у якому годі було щось розібрати, качались Альфонсо, Джек і Майкл. Люди метались довкола й ширяли крізь грати залізними прутами, намагаючись розборонити їх. А в дальшому кутку два інші леопарди зализували свої рани, гарчали та борсалися, стримувані залізним пруттям, що не пускало їх у бій.
Все дальше сподіялося за кілька секунд. Підбігла Сара: тягнучи за собою ланцюжок, зелена мавпочка, хвостата істерична самичка, що знала любов, далека родичка наших жінок, кинулась до клітки й пропхалася між гратами всередину. А клубок на підлозі раптом крутонувся, і Майкл, відкинутий з такою силою, що аж ударився об грати, впав додолу. Він спробував схопитись, але впав знову. Зі страшної рани на його правому плечі цебеніла кров. Сара стрибнула до нього, обхопила за шию і по-материнському пригорнула до своїх пласких волохатих грудей. Вона то вискала турботливо, то сварила Майкла сердито и ласкаво, коли він намагався звестись на скалічену передню лапу, і міцно держала рученятами, не пускаючи його до бою. А то розлючено поглядала на Альфонсо й пронизливим голосом лаяла його.