Тубілець перерізав шнурок, і пальці кого залізли всередину укривала, намацуючи Джеррі. Той загарчав якнайзлісніше. Бо ж діялося блюзнірство. Він, собака білої людини, був табу для всіх чорношкірих. Він рано засвоїв закон, що жоден чорношкірий не має права навіть доторкнутись до собаки білого бога. Та Лерумі, лихий з лихих, у ту хвилину, коли западався світ, насмів простягти до нього руку.
І тільки-но тубільцеві пальці торкнули Джеррі, він вчепився в них зубами. Потім вільна рука чорношкірого так його стусонула, що він відлетів, а зціплені його зуби до живого м'яса обдерли пальці Лерумі.
Розлючений, мов чортеня, Джеррі відчув, що його схопили за шию, тоді, напівзадушеного, жбурнули в повітря. Летячи, він несамовито дзявкав. Упав він у море й зразу поринув, набравши в легені чимало солоної води, тоді виринув, задихаючись, але пливучи. Плив він, не думаючи про те: вчитися плавати Джеррі не мусив, так само як і вчитися дихати. Бігати — й то йому довелося навчитись, але плавати він умів від природи.
Над ним ревів вітер і ніс клапті піни, що забивала йому пащу й ніздрі, била в очі, пекла й сліпила їх. Не знавши моря, він рвонувся з води, задер писок угору, до повітря, але від того тільки став у воді сторчма й знову поринув, бо лапи, що ними він молов, тепер уже не підтримували його. І знову він виринув, набравши в легені ще більше солоної води. Цей раз, хоча про те й не думаючи, а тільки пристосовуючись як легше — а отже, й вигідніше, — він простягся у воді плазом і далі вже намагався пливти так.
Шквал затих, і з темряви долинуло лопотіння напівспущеного грота, пронизливі вигуки матросів, Боркманова лайка, а над усім владний голос Шкіпера:
— Хапай за грот, хлопці! Чіпляйся! Тягни вниз дуже-дуже! Вибирай шкота! Швидше, сто чортів, швидше!
РОЗДІЛ VI
Розпізнавши Шкіперів голос, Джеррі, що борсався на збитій шквалом крутій дрібній хвилі, задзявкав нетерпляче й розпачливо, кличучи на поміч нового укоханого хазяїна. Та скоро всі звуки затихли, бо «Еренджі» відпливла геть. І тоді, самотній, у темряві, на розхвильованих грудях моря, в якому він упізнав ще одного зі своїх одвічних ворогів, Джеррі почав квилити жалібно, мов загублена дитина.
Він не так розумів, як радше відчував свою безпорадність у цьому суворому морі, що не мало серця, не знало жалю й загрожувало йому тим незбагненним, невиразним для нього, але жахливим лихом, яке ми називаємо смертю. Власне, про свою смерть він не мав уявлення, бо, не знавши того часу, коли він ще не жив на світі, не міг уявити н часу, коли він уже не житиме. Проте вона була поряд, про неї кричали, застерігаючи його, кожна клітинка тіла й мозку, кожен нерв — вони провіщали йому остаточну життєву катастрофу, про яку він не знав нічого, а тільки відчував, що це найбільше, непоправне лихо. Не розуміючи смерті, він передчував її не менш гостро, ніж люди, дарма що вони знають більше і вміють узагальнювати куди глибше, ніж собаки.
Як людина борсається в тенетах нічної змори, так борсався Джеррі в сердитій солоній воді, що не давала йому дихати. Він квилив, плакав, як загублене дитя — загублене щеня, що лиш півроку прожило в чарівному світі, повному радощів і страждання. Він жадав Шкіпера. Бо Шкіпер був бог.
«Джеррі-островик», розділ VI. Худ. З. Бур'ян.
А на «Еренджі», що вирівнялась, тільки-по спустили грот, коли втих лютий шквал і потоками линув тропічний дощ, Ван-Горн і Боркман навпомацки почалапали в темряві один до одного.
— Подвійний шквал, — сказав Ван-Горн. — Зразу вдарив з одного боку, тоді з другого.
— Певне, розділився перед тим надвоє, — додав помічник.
— І ввесь дощ забрала друга… Не доказавши, капітан лайнувся.
— Гей! 'Кий біс ти там робиш? — гукнув він до стерничого.
Бо кеч ураз привівся до вітру; бізань з вибраним шкотом заполоскалась, а передні вітрила спіймали вітер другим боком, і «Еренджі», повернувши на новий галс, рухалась тепер назад, приблизно пройденим тільки-но шляхом. Тобто вона верталась туди, де борсавсь у воді Джеррі. Таким чином через помилку тубільця-стерничого шалька вагів, на яких коливалося життя Джеррі, перехилилась на його користь.
Ван-Горн не став уже міняти галсу; він наказав Боркманові розбирати переплутані снасті на палубі, а сам, присівши навпочіпки під дощем, заходився сточувати перерізаний грота-шкот. Дощ хутко вщухав і вже не порощав так по палубі, отож капітан дочув з моря якісь інші звуки. Він на хвильку припинив роботу, прислухався, впізнав скавчання Джеррі й зірвавсь на ноги.