Выбрать главу

— Обидві неживі, — сказав Шкіпер: йому вже знов марилось нове. Він вимовив ті слова спокійно, ніби відповідав на запитання, котра година, а потім застогнав: — Ой, які в неї були коси, які гарні золоті коси!

Часинку він лежав нерухомо, лише ридав, наче йому серце рвалося. І Джеррі скористався з того. Він ліг Шкіперові під пахву, пригорнувся йому до боку, поклав голову на плече, ледь торкаючись холодненьким носиком до щоки, і відчув, як Шкіперова рука обвиває його й пригортає міцніше. Пальці ласкаво погладили його, і теплий дотик оксамитової шкурки повернув Шкіперове маячення в інший бік, бо він замурмотів суворо й зловісно:

— Котрий чорношкірий хоч оком скине на це щеня…

РОЗДІЛ VIII

За півгодини Ван-Горна пройняло рясним потом, і напад пропасниці минувся. Він відчув у тілі величезну полегкість, і рештки маячного туману відлинули з голови.

Але зосталася страшенна кволість, і Ван-Горн, скинувши з себе укривала та впізнавши Джеррі, заснув міцним здоровим сном.

Аж за дві години він прокинувся, встав з койки й рушив на палубу. Піднявшись трапом до половини, він висадив Джеррі нагору, а сам пішов назад до каютки взяти пляшечку з хіною. Але до Джеррі вернувся не зразу. Йому впала в очі довга шухляда під Боркмановою койкою. Дерев'яна закрутка відпала від неї, шухляда висунулась до половини, перехилилась униз, затислася й тільки через те не падала додолу. То були не жарти. Ван-Горн не мав сумніву, що якби вночі, під час шквалу, та шухляда вилетіла, то вже не було б на світі ні «Еренджі», ні жодного з вісімдесятьох людей, що пливли на ній. Бо шухляда була напхом напхана мішаниною з динамітних паличок, коробочок із запалами, моточків бікфордового шнура, олив'яних тягарців на вудки, залізного струменту й численних коробок із рушничними, револьверними й пістолетними набоями. Ван-Горн розібрав і акуратно поскладав усі ті речі, тоді знайшов викрутку та довшого шруба й пригвинтив закрутку на місце.

А Джеррі тим часом спіткала нова пригода, не надто приємна. Дожидаючи, поки вернеться Шкіпер, він загледів дике собача, що зухвало розляглось на палубі футів за десять від своєї схованки між скриньками. Джеррі враз припав до палуби й почав скрадатися до нього. Вже начебто успіх був певнісінький, бо дике собача лежало, заплющивши очі, й видимо спало.

Але ту хвилину помічник, що простував палубою на корму, до своєї пляшки, схованої між лантухами з ямсом, гукнув «Джеррі!» — якимсь чудним, захриплим голосом. Джеррі прищулив гостренькі вушка й чемно закрутив куцим хвостиком, одначе не кинув скрадатися до ворога. А дике собача, розбуджене помічниковим голосом, ураз розплющило очі, зиркнуло в бік Джеррі й шаснуло в своє лігво, де враз обернулось мордою назад, вистромило голову, вишкірило зуби й переможно, з викликом загарчало.

Втративши здобич через помічникову необачність, Джеррі побіг назад до люка зустрічати Шкіпера. Однак Боркман, уже добре зачмелений, бо не раз навідувався до пляшки, по-п'яному вперто вчепився за свою думку. Він двічі владно гукнув Джеррі, але той тільки лагідно прищулював вуха та крутив хвостиком, а на поклик не біг — знову стромляв голову в люк і дожидав Шкіпера.

Боркман згадав перший свій намір, попростував далі до бізань-щогли, дістав пляшку й добре хильнув. Проте друга думка, хоч яка нікчемна, не забулась; він трохи постояв, хитаючись, мурмочучи щось сам до себе та прикидаючись, ніби стежить за свіжим вітром, що надимав вітрила «Еренджі» й кренив судно, тоді похизувався перед тубільцем-стерничим буцімто орлиною пильністю своїх очей, насправді вже зовсім посоловілих, і почалапав на середину судна, до Джеррі.

Той нічого не помічав, поки Боркманова рука брутально вхопила його за бік. Джеррі виснув з болю й обкрутнувся мордою до нього. А помічник, бачивши напередодні, як бавився з ним Шкіпер, ухопив щеня за писок і почав торсати, аж зуби йому цокотіли — але зовсім не так, як торсав його Шкіпер: у цих грубощах не було любові. Голова й усе тіло його колотились, зуби стукотіли боляче, а потім його зовсім по-звірячому відкинуто геть, на слизьку похилу палубу.

Джеррі мав шляхетну вдачу. З рівними й вищими істотами він був утілена чемність. Ба навіть з нижчими, як ото з диким собачам, він ніколи не зловживав своєю перевагою свідомо. В його наскоках на те собача було більше задирацтва, ніж справжньої злості. А з вищими за себе, з двоногими білими богами, як оцей Боркман, він умів володіти собою, стримувати первісні інстинкти. Він не хотів гратися з помічником у ту гру, що їй так самозабутньо віддавався з Шкіпером, бо не почував такої приязні до помічника, хоч і той був двоногим білим богом. Однак поводився Джеррі якнайчемніше. Він вернувся назад, мляво вдаючи те завзяття, з яким учора наскакував на Шкіпера. Він прикидався, грав роль, намагався робити те, чого йому зовсім не хотілося. Він удавав, ніби грається, і гарчав удавано, але не дуже вдало.