Прибігши на заповідну ділянку, Башті побачив, як Джеррі, з закривавленими лапами та писком, душить уже четверту несучку. Біля очей і на опуклому лобі в нього що не засох жовток, що його намазав там Агно, як свідчення про багато пожертих яєць. Марно шукав Башті хоч би одного цілого яйця, і шестимісячний голод під враженням такої катастрофи допікав йому дужче, ніж будь-коли. А Джеррі, знаючи, що така була воля Агно, крутив хвостиком перед Башті, ніби просив похвали за своє геройство, і всміхався скривавленою мордою та обмазаними жовтком очима.
Якби не було Агно, Башті б розлютився. Але перед своїм найвищим жерцем він уважав за негідне виявляти таку людську слаботу. Можновладцям завжди доводиться стримувати свої природні бажання й ховати звичайні людські почуття під маскою байдужості. Отак і Башті нічим не зрадив свого роздратування, коли не знайшов жодного яйця. Агно не мав такого самовладання й не зміг зовсім погасити нетерплячого вогника в очах. Ватажок те помітив, однак не здогадався, в чому річ, і вирішив, що то звичайна цікавість. Із цього випливають дві речі: що можновладці можуть дурити своїх підлеглих і що підлеглі також можуть дурити можновладців.
Башті подивився на Джеррі з усміхом, немов побачив у всьому тільки жарт, і, хитро зиркнувши скоса на жерця, завважив в очах у того розчарування. Ага, подумав ватажок, я таки пошив його в дурні.
— Котре табу більше? — спитав Агно говіркою сомо.
— Ще й питаєш. На яйця, звісно.
— А з собакою що? — допитувався Агно.
— Хай заплатить за порушене табу. Це табу дуже високе. Це моє табу. Його встановив ще наш прабатько й перший володар Сомо, і відтоді воно завжди було табу ватажків. Собаку треба скарати смертю.
Він змовк і замислився, а Джеррі почав розривати пісок там, де чув знайомий запах. Агно хотів його відігнати, але Башті не дав:
— Хай він покаже свою вину перед моїми очима.
І Джеррі показав — відрив двоє яєць, розгриз їх і вихлебтав скільки встиг їхнього коштовного вмісту, а решта вилилась на пісок. Із зовсім байдужим поглядом Башті спитав:
— Бенкет із собачатини для чоловіків сьогодні?
— Завтра опівдні, — відповів Агно. — Вже зносять собак. Буде з п'ять десятків.
— П'ять десятків і один, — склав свій вирок ватажок, кивнувши головою на Джеррі.
Жрець мимовільно шарпнувся схопити собаку.
— Нащо? — спитав ватажок. — Тобі ж доведеться нести його через болото. Хай добіжить назад сам, а біля човнової повітки спіймай і зв'яжи йому лапи.
Весело біжачи слідом за двома чоловіками через болото, Джеррі вже біля повітки зачув жалібне скавчання багатьох собак, у якому виразно вловив біль і страх. У Джеррі вмить зародилась якась підозра, хоча то й не був ляк за себе. І саме в ту мить, коли він нашорошив вуха й принюхався, аби збагнути, що ж там діється, Башті схопив його за шию ззаду й підняв, а Агно заходився зв'язувати йому лапи.
Джеррі не заскавчав і нічим не виявив ляку — він тільки здушено й люто гарчав та відчайдушно дряпався задніми лапами. Але що може вдіяти собака, піднятий за в'язи в повітря, проти двох чоловіків з їхнім людським розумом, проти чотирьох рук із п'ятьма спритними пальцями на кожній?
Йому зв'язали навхрест передні й задні лапи, головою вниз віднесли на те місце, де мали вбивати собак та куховарити, і кинули на землю серед двох з лишком десятків гак само зв'язаних і безпорадних собак. Декотрі лежали там на пекучому сонці від самого ранку, а було вже далеко за полудень. Там були самі лісові чи дикі собаки, і так мало духу вони всі мали, що жалібно скавчали й вили зі спраги, з болю в лапах, зв'язаних так туго, аж шворки в них поврізалися, й зі страху перед долею, яку віщувало їм це жорстоке поводження.
За дальші тридцять годин Джеррі набрався лиха. Новина, що з нього знято табу, хутко розійшлась по селищу, і тепер мале й велике приходило познущатися з нього. Аж поки смеркло, Джеррі обступали тубільці, дражнили та мучили його. Вони глузували з нього, лаяли його, стусали зневажливо ногами, вирили в піску ямку, звідки він не міг викотитись, і поклали туди на спину, щоб зв'язані лапи ганебно стирчали догори.