— Тут нема чорний люди, — сказав він. — Ти не бійся. Лісовий люди живе далеко-далеко.
Отож катер поплив до берега, і там команда порозлягалась у холодку під кокосовими пальмами, а Вілла, Гарлі й Джеррі подалися річкою проти води на чверть милі, до першого підходящого плеса.
— Обережність усе ж не завадить, — сказав Гарлі, вийнявши автоматичного пістолета з кобури й кладучи зверху на купу одежі. — Може, й нагодиться яка випадкова зграя тубільців.
Вілла забрела по коліна в воду, звела очі до темного склепіння джунглів високо над головою, крізь яке лиш де-не-де пробивалося сонячне проміння, й здригнулась.
— Якраз підхожа декорація для чорного діла, — осміхнулась вона, тоді бризнула на чоловіка холодною водою. Той бурхнувся в річку, доганяючи її.
Джеррі якусь часинку сидів біля одежі й дивився на їхні пустощі. Потім його увагу привернула рухлива тінь величезного метелика, а незабаром він уже винюхував у хащах слід лісового щура. Слід той був не дуже свіжий, Джеррі добре те знав; але в глибинах його єства жили ьсі спадкові інстинкти, що спонукали його полювати, вистежувати, переслідувати живі істоти — одно слово, гратись у добування поживи, хоч уже багато тисячоліть усе його поріддя годували люди.
Отож, прагнучи виявити здібності, що були вже не потрібні йому, однак ще жили в ньому й просили вияву, він і подався старим слідом лісового щура — нечутною, скрадливою ходою хижака, внюхуючись у слід з безмежною увагою. Та ось той старий слід перетяв інший — свіжий-свіжісінький. Голова Джеррі шарпнулась на той новий слід, немов її смикнули за мотузочок. У ніздрі йому вдарив виразний запах чорношкірого. Це був чужий чорношкірий, бо Джеррі не міг розшукати такого в архівах своєї пам'яті.
Вмить забувши лісового щура, Джеррі подався новим слідом. Цікавість і захват гри підганяли його. Він не боявся за Віллу й Гарлі, таке не спало йому на думку навіть там, де чорношкірий, очевидячки, зачувши їхні голоси, постояв довгенько, обмірковуючи, як повестися, і залишив по собі дуже сильний запах. З того місця слід звернув до плеса. Украй пильний, чуйний і напружений, але ще без тривоги, ще тільки граючись у полювання, Джеррі рушив ним далі.
Від плеса часом долітали вигуки й сміх, і щоразу, коли Джеррі їх чув, його на мить проймав радісний трепет. Якби його спитати і якби він умів висловити свої почуття, він би сказав, що найлюбіший з усіх звуків у світі для нього голос Вілли Кенен, а другий по ньому — голос Гарлі Кенена. Їхні голоси завжди вкидали його в трепет, нагадуючи про його любов до них і про те, що й вони його люблять.
Але тільки-но, вже близько від плеса, Джеррі загледів чужого чорношкірого, в ньому прокинулась підозра. Бо той поводився не так, як поводяться звичайні тубільці, що не мають лихих намірів. Навпаки, він робив усе так, як той, хто підкрадається, щоб заподіяти лихо. Він припав до м'якої лісової землі й визирав з-за грубого кореня великого дерева. Джеррі наїжачився й теж припав до землі, стежачи за ним.
Раз чорношкірий був підніс рушницю до плеча; але в ту мить почувся гучний плюскіт води й сміх, і його жертви, що й не здогадувалися про небезпеку, очевидно, зникли з поля його зору. Озброєний він був не застарілим слайдером, а цілком сучасним магазинним вінчестером і, видно, вмів стріляти від плеча, а не від кульші, як більшість малейтян.
Незадоволений своєю позицією за деревом, тубілець спустив рушницю й підповз ближче до плеса. Джеррі покрався за ним, припадаючи до землі так низько, що голова його, витягнена поземно вперед, була нижче, ніж плечі, які химерно випиналися горбом над усім тілом. Коли чорношкірий спинявся, застигав на місці й Джеррі. А як чорношкірий рушав далі, рушав за ним і Джеррі, тільки швидше, і відстань між ними коротшала. І весь час шерсть на в'язах і плечах у нього їжачилась хвилями люті й гніву. Це вже був не золотавий песик з прищуленими вухами й ласкавим язичком, не Співунчик в обіймах у своєї богині, що виспівував прадавні спогади, повитий хмарою її волосся, а чотириногий боєць, іклатий убивця, готовий роздирати й нищити.
Джеррі збирався напасти, тільки-но підповзе досить близько. Він забув про табу, яке забороняло ганяти чорношкірих на «Аріелі». В ту хвилину воно зовсім випало з його свідомості. Він знав тільки, що богові й богині загрожує лихо і заподіяти його хоче оцей чорпошкірий.