Зараз Мадрід спокійний. Бої точаться в Арагоні. А під Мадрідом воюють мало, якщо не брати до уваги мінування, контрмі-нування, нальотів на окопи, мінометних та снайперських обстрілів в умовах позиційної війни, що жевріє в Карабанчелі, Узері та Університетському містечку.
Обстрілюють ці міста рідко. А бувають дні, коли їх взагалі не обстрілюють, погода стоїть чудова, і на вулиці висипає люд. В крамницях торгують одягом, фотомагазини, ювелірні та антикварні відчинені, кав'ярні й бари переповнені.
Пиво буває рідко, а дістати віскі майже неможливо. Вітрини заставлені іспанськими підробками лікерів, віскі та вермутів. Вживати їх усередину не заборонялось, але чимось під назвою «Мілорд екоссес віскі» я протираю обличчя після гоління. Трохи пече, проте дезинфікує добре. Певно, ця рідина підійшла б легкоатлетам, щоб змащувати ноги, але з нею треба поводитись дуже обережно, щоб навіть краплі її не потрапило на одяг, бо вона роз'їдає вовну.
Люди на вулицях веселяться, а біля кінотеатрів, обкладених мішками з піском, щовечора збираються гурти. Чим ближче до фронту, тим бадьоріший і життєрадісніший у них настрій. А на самому фронті оптимізм дійшов до того, що ваш кореспондент, хоч і всупереч бажанню, позавчора купався у маленькій нічийній річці на Куенкському фронті.
Річка з крижаною водою та стрімкою течією була перед фашистськими позиціями як на долоні, і від цього мене пробирало ще дужче. Усвідомлення того, при яких обставинах я буду купатися; настільки приголомшило мене, що коли таки увійшов у воду, вона здалася мені навіть приємною. Проте я відчув себе куди затишніше, коли виліз з річки й сховався за деревом.
І саме тоді офіцер республіканської армії, один із учасників нашого оптимістичного купання, став стріляти у водяного вужа і поцілив тільки з третього пострілу. За це йому перепало від іншого не так оптимістично настроєного офіцера, який запитав, чи не домагається той, щоб по нас різонули з кулеметів?
Того дня у вужів ми вже не стріляли, зате я бачив у річці три великі гладкі форелі, кожна не менше чотирьох фунтів. Важкі, гладкі й глибоководні, вони піднялися на поверхню, щоб схопити коників, яких я кинув їм на воду. Форелі залишили за собою на воді глибокі кола, ніби хто жбурнув туди важкого каменя. Ця риба тут трапляється по всій річці: менша тримається на обмілинах, більша ховається в западини та прибережну тінь. За цю річку варто битися, але купатися в ній таки холоднувато.
Коли я відстукував усе це на друкарській машинці, в будинок напроти готелю влучив снаряд. На вулиці розплакався малий хлопчик. Його взяв на руки міліціонер і став заспокоювати. На нашій вулиці нікого Hé вбйЛо, і люди, що було кинулися врозтіч, почали зупинятися і нервово сміятись. Ті ж, хто гіе тікав, спогорда поглядають на них, і місто, в якому ми всі перебуваємо, зветься Мадрід.
ВЗЯТТЯ ТЕРУЕЛЯ
НАНА, 23 грудня 1937
Теруельський фронт. Під сильним кулеметним і рушничним вогнем ми залягли на вершині гребеня в цепу республіканської піхоти. Вогонь був такий щільний, що, якби ти підвів голову над кам'янистим грунтом, одна з невидимих куль, що з лагідним шепотом летять після кожної кулеметної черги з сусідньої висоти, розтрощила б тобі череп. Про це ти знаєш, бо на власні очі бачив, як це буває.
Ліворуч від нас почалася атака. Пригнувшись, із багнетами напереваги, бійці спочатку побігли незграбним галопом до підніжжя пагорка, а потім, уже повільніше, почали підійматися вгору. Двох поранило, і вони відстали. У одного — здивований вираз людини, яку вперше поранило, коли ще не відчуваєш болю і не розумієш, чому втрачаєш сили. Другий знав, що він тяжко поранений. Найбільше мені хотілося зараз мати лопатку, щоб окопатися й сховати голову; але ніде поблизу лопаток не було.
Праворуч від нас височить схожа на бойовий корабель жовта громада — то Мансуето, природна фортеця Теруеля. Республіканська артилерія стріляє через наші голови; постріл — і відразу звук, наче рветься шовк, а тоді раптом фугасні снаряди здіймають чорні гейзери над посмугованими укріпленнями Мансуето.
Того дня ми спустилися Сагунтським шосе через перевал і за дев'ять кілометрів від Теруеля залишили машину. Потім пішки дісталися до шостого кілометра, де проходила лінія фронту. Там пробули недовго, бо з сідловини, де ми зупинилися, майже нічого не було видно. Ми піднялися вище, і там нас обстріляли з кулемета. Нижче по схилу вбило офіцера, і санітари обережно понесли його, уже посірілого, вниз і поклали на ноші. Коли убитих відносять у тил на ношах, то атака ще не почалась.