Знову попід зеленню дерев на тому березі скрадається солдат, потім ще троє. А коли вони зникли, раптово й різко зацокотіли кулемети. І одразу все завмерло: війна стала дійсністю. Юнаки у мілких окопчиках за залізничним насипом були напоготові, і відтепер усе залежало від них. З мого місця видно — вони надійно прикриті й спокійно чекають. Завтра настане їхня черга. Над рейками здіймаються похилені вістря багнетів.
Артилерійський вогонь посилюється. Двічі снаряди влучили в ціль, а коли дим попереду розвіявся і осів на дерева та землю, я нарвав на полі біля стежки, що вела на Тортоський шлях, жмут молодої цибулі. То була перша весняна цибуля, ще м'яка, біла і не дуже гірка на смак. У дельті Ебро земля родюча, і там, де росте цибуля, завтра спалахне бій.
ПРОГРАМА
РЕАЛІСТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ США
«Кен», 11 серпня 1938
Питання: Що таке війна?
Відповідь: Війна — це акт насильства, мета якого примусити противника виконувати те, що ти хочеш.
Питання: Яка основна мета війни?
Відповідь: Основна мета війни — роззброїти ворога.
Питання: Що необхідно зробити, щоб цього досягти?
Відповідь: По-перше, військова сила ворога повинна бути знищена, тобто її треба довести до такого стану, щоб вона була неспроможна далі вести війну. По-друге, країну треба завоювати. Бо країна — джерело нової військової сили. По-третє, треба зламати волю ворога.
Питання: Чи є ще інші способи нав'язати ворогові свою волю?
Відповідь: Так, є. Це вторгнення, тобто окупація ворожої території не з метою її захоплення, а тільки для того, щоб спустошити її або зібрати контрибуцію.
Питання: Чи може країна, перебуваючи в оборонній позиції, виграти війну? ’
Відповідь: Так, може. Ця заперечність мети, що лежить в основі чистої оборони, теж є природним засобом подолання ворога під час тривалої боротьби, тобто виснаження його. Отже, якщо заперечний намір, тобто об'єднання всіх засобів тільки для пасивного опору, дає перевагу в боротьбі і якщо ця перевага достатня для того, щоб врівноважити переважаючі ворожі сили, то досить тільки затягти боротьбу, щоб довести на-
пруження ворога до невідповідності з важливістю політичної мети: доведеться від неї відмовитися. Отже, з цього можна бачити, що цей спосіб знищення ворога застосовується саме в тих численних випадках, коли слабший хоче вистояти проти сильнішого.
Фрідріх Великий під час Семирічної війни був не досить сильний для того, щоб перемогти австрійську монархію, а якби він і спробував зробити це в стилі Карла XII, то неодмінно загинув би. Але після того як він успішно запровадив у себе систему економії ресурсів і держави, які воювали проти нього сім років, побачили, що справжні витрати на війну набагато перевищують ті, на які вони розраховували спочатку, вони підписали з ним мир.
Всі ці відповіді дав Клаузевіц [107] а він дуже добре знав свою справу. Читати їх нудно, втомливо, але ж так багато дурниць пишуть, думають і кажуть про війну, що необхідно повернутися до цього старого Ейнштейна воєнної стратегії, щоб знайти прецеденти в минулому, згідно з якими Іспанська республіка веде тепер війну. Якщо ви вивчите ці два розділи Клаузевіца про незламну міць оборони, ви зрозумієте, чому війна в Іспанії ще довго триватиме.
Війна в Іспанії триває вже два роки. В Китаї — рік. Війна в Європі вибухне найпізніше наступного літа.
Вона ледве не почалася двадцять першого травня. А може, почнеться тепер, у серпні. Чи, може, її відсунуть до наступного літа. Але вона обов'язково буде.
То що ж таке війна? Ми кажемо, що війна — убивство, що вона непростима, що нічим не можна виправдати наступальну війну. А що каже Клаузевіц? Він визначає війну, як «продовження політики іншими засобами».
То коли ж почнеться ця нова війна? Можете бути певні, що початок її в найдрібніших деталях розроблено вже тепер. От тільки коли ж вона почнеться?
«Якщо обидві сторони озброїлися для боротьби з якоїсь при-, чини, яка повинна існувати, поки супротивники лишаються озброєними, тобто поки вони не підпишуть миру, то спокій може бути тільки при одній умові: при бажанні виждати більш сприятливого для початку ворожих дій моменту».
Це знову Клаузевіц.
«Державний діяч, який знає, що його зброя готова до дії, і розуміє, що війна неминуча, але вагається вдарити першим, — винний у злочині проти своєї країни».
А це вже сказав фон дер Гольц [108]. І це теж варто прочитати.
Останнім часом містер Невілл Чемберлен і прихильники його політики в нашому державному департаменті все частіше вимагають, щоб ми стали реалістами.
107
Клаузевіц Карл (1780–1831) — німецький генерал, військовий теоретик і історик. Автор праці «Про війну», з якої взято цей текст