Хемінгуей виявляє в «Смерті пополудні» грунтовні і точні знання із тавромахії, які й самі по собі вже цікаві для читача. Але ще цікавіші роздуми автора про сутність мистецтва. Адже проаналізувавши бій биків як певне мистецтво, що має свої закони, свої злети і періоди занепаду, Хемінгуей вдається до аналогій, поширює узагальнення на інші, звичніші для нас види мистецтв — живопис, скульптуру, літературу. Основою творчості письменник вважає прагнення митця якнайточніше, якнайвідчутніше відтворити правду життя. Найближчі йому ті митці, що зневажають штучну красивість, прагнуть відтворити істину, сутність через її зримі, відчутні ознаки. Навіть тоді, коли ця істина страшна. Особливо близький Хемінгуею великий іспанець Гойя. «Гойя не вірив у костюми, але він вірив у чорне і сіре, в попіл і світло… і в те, що він бачив, почував, чого торкався, тримав у руках, нюхав…»
Промовиста вже сама назва твору: адже під нещадним промінням полудневого іспанського сонця на двобій із смертю виходять тільки справжні матадори, майстри кориди. Вони демонструють високе чисте мистецтво, для якого не потрібне штучне освітлення вечірньої арени.
Хемінгуей прагне донести це високе мистецтво до свого читача. Книжку написано у формі розповіді, роздумів таї діалогу автора зі Старою пані. Стара пані — оёраз вигаданий, це співбесідник, що уособлює американського міщанина, який у пошуках незвичних розваг та екзотичних вражень заполонив повоєнну Європу. Стара пані — персонаж мало симпатичний, але композиційно потрібний: дискусії З нею пожвавлюють, полегшують читання та сприйняття твору.
Книжка має своєрідний коментар: словник спеціальних термінів з тавромахії, серію спеціально дібраних фотографій.
Представлені в перекладі українською мовою уривки з книги дають уявлення про книгу в цілому. Вони містять: розповідь про специфіку кориди, роздуми прб долю мистецтва; особливості іспанського характеру тощо.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ
Збірка вийшла в світ 27 жовтня 1933 року і за своєю тональністю є, мабуть, найпохмурішою, найбезрадіснішою з усіх книжок Хемінгуея. Травмований війною та особистими переживаннями ліричний герой, що присутній в усіх оповіданнях збірки, бачить у житті так багато темного, що світ здається йому безпросвітно похмурим. Це для нього «усе довкола — ніщо, і людина також ніщо».
Коротеньке оповідання «Чиста, ясно освітлена місцинка» за загальним визнанням є одним з найяскравіших творів Хемінгуея того часу. Воно майже безсюжетне і обмежене в часі й просторі, складається фактично з діалогу офіціантів маленького кафе. І, як на стрижень, нанизане на іспанське слово «пасіа» — «ніщо». «Ніщо» обступає людину зовні, заповнює зсередини, це порожнеча' і морок, холод і відчуження. Але навіть у ці важкі для письменника роки, коли навколишній світ уявляється йому як темне, аморфне, всеохоплююче «ніщо», він обстоює необхідність людської гідності й людяності, необхідність чистої, ясно освітленої місцинки для кожної людини.
Епізоди, події, змальовані в цій збірці, сумні, в них ідеться про втрати, про біль, про порожнечу, про безвихідь.
Своєрідним зачином у збірці є перше оповідання «Після шторму». Його напружений ритм, обумовлений ще не затихлим штормом, підкріплюється концентрацією в місці і в часі. Все доведено до повної відповідності характеру героя — сильної, грубої, прямолінійної людини, для якої життя — це щоденна боротьба за своє місце під сонцем: з людьми, зі стихією, з суспільством. Саме з такими героями зустрівся письменник, оселившись у рибальському селищі Кі-Уест.
В цьому оповіданні знову звучить хемінгуеївський лейтмотив — відчуття втрати, виражене назвою збірки: «Переможець нічого не здобуває». Адже герой перший знайшов, затонулий пароплав, але йому не дісталося нічого — здобич потрапила в інші руки.
Про втрату, розлад, кінець розповідається в новелі «Переміна». Тема її ніби продовжує те, що було розпочато в попередніх збірках оповіданнями «Канарка для дочки», «Гори як білі слони»: розриви останніх зв'язків між людьми — любовних, родинних, суспільних.
Автор відкрито експериментує в оповіданні «Швейцарії — з повагою». Це своєрідний «триптих». У кожній з трьох його частин — те саме тло, той самий зачин, ті самі обставини, однотипний герой. Відбуваються зміни лише в його поведінці, та, як би він не повівся, самотність — єдине, що йому лишається.