— На що це ти так дивишся? — спитав той, що був зі шрамом.
— На тебе, — відповів Роберт Джордан.
— Ну, і що ж, бачиш якесь диво?
— Ні,— сказав Роберт Джордан. — Хочеш закурити?
— Не відмовлюся, — сказав старший брат. Він ще не брав цигарок. — Це такі самі, як були в того. В того, що підірвав поїзд.
— А ти теж був там?
— Ми всі там були, — спокійно відповів він. — Всі, крім старого.
— Ось що нам треба було б зараз, — сказав Пабло. — Ще один поїзд.
— Це можна, — сказав Роберт Джордан. — Після мосту.
Він побачив, що Паблова жінка відвернулася від вогню й слухає. Як тільки він вимовив слово «міст», усі змовкли.
— Після мосту, — ще раз сказав він неквапно й ковтнув абсенту з кухля. Краще покінчити з цим одразу, подумав Роберт Джордан. Цього однаково не минути.
— Я не буду зв'язуватися з твоїм мостом, — сказав Пабло, опустивши очі.— Не буду, і мої люди теж не будуть.
Роберт Джордан не відповів. Він глянув на Ансельмо й підніс кухоль.
— Тоді ми зробимо це вдвох, старий,— сказав він, усміхаючись.
— Самі, без цього боягуза, — додав Ансельмо.
— Що ти сказав? — спитав Пабло в старого.
— Тобі я нічого не казав. Я не з тобою розмовляю, — відповів йому Ансельмо.
Роберт Джордан перевів очі туди, де біля вогнища стояла Паблова жінка. Досі вона мовчала й знаку не подавала, що слухає. Але тепер вона сказала щось дівчині,— що саме, він не почув, — і дівчина підвелася від вогнища, пройшла попід стіною, підняла попону, що затуляла вхід до печери, й вийшла.
Ну, ось, подумав Роберт Джордан. Починається. Я не хотів, щоб це сталося саме так, але інакше, очевидно, нічого не вийде.
— Тоді ми обійдемося без твоєї допомоги, — сказав він Пабло.
— Ні,— сказав Пабло, і Роберт Джордан побачив, що на обличчі його виступили краплі поту. — Ніяких мостів ти тут не підриватимеш.
— Ні?
— Ніяких мостів ти тут не підриватимеш, — ще раз промовив із притиском Пабло.
— А ти що скажеш? — спитав Роберт Джордан у Паблової жінки, яка стояла біля вогнища, величезна й нерухома.
Вона обернулася до них і сказала:
— Я — за міст.
Вогонь освітлював її обличчя, і воно пашіло й наче світилося зсередини — смагляве й гарне зараз, таке, яким йому й належало бути.
— Що ти сказала? — спитав її Пабло, і, коли він обернувся до неї, Роберт Джордан побачив вираз його обличчя; то було обличчя людини, яку зрадили, і він побачив краплі поту в нього на лобі.
— Я за міст і проти тебе, — сказала Паблова жінка. — Оце і все.
— Я також за міст, — озвався чоловік з пласким обличчям і перебитим носом, гасячи цигарку об стіл.
— Мене міст не обходить, — сказав один із братів. — Я за Паблову mujer.
— Я теж, — сказав другий брат.
— І я теж, — сказав циган.
Роберт Джордан стежив за Пабло і водночас опускав праву руку все нижче й нижче, готовий до всього в разі потреби, майже сподіваючись, що така потреба виникне, відчуваючи, що це, можливо, був би найпростіший і найлегший вихід, але не бажаючи псувати справи, яка вже начебто налагодилася, бо знав, як швидко ціла родина, цілий клан чи цілий загін може при найменшій сварці згуртуватися проти чужака, і все ж думаючи, що те, що можна було б зробити тією рукою, було б найпростіше, найкраще й хірургічно найслушніше, якщо вже до того дійшлося; він стежив за Пабловою жінкою, яка стояла біля вогнища, і бачив, що в міру того, як їй складають присягу на вірність, вона червоніє від гордості, як червоніють здорові, міцні люди.
— Я за Республіку, — щасливим голосом сказала Паблова жінка. — А міст — це для Республіки. Опісля матимем час і на інші справи.
— Ти… — гірко сказав Пабло, — ти… в тебе мозок бика й серце повії. Ти сподіваєшся, що буде щось після того, як ми підірвемо міст? Чи ти хоч трохи уявляєш собі, що буде опісля?
— Те, що мусить бути, — сказала Паблова жінка. — Що має бути, те й буде.
— І тобі байдуже, що на нас почнуть полювати, як на диких звірів, після цього діла, з якого ми не матимем ніякої користі? Тобі байдуже, що ми можемо загинути через отой міст?
— Байдуже, — сказала Паблова жінка. — І не залякуй мене, боягузе.
— Боягузе, — гірко повторив Пабло. — Ти називаєш людину боягузом лише тому, що вона розуміється на тактиці. Тому, що вона бачить наперед наслідки дурості. Бачити, в чому дурість — це не боягузтво.