Він стояв перед входом до печери, глибоко дихаючи і вслухаючись у звуки ночі; спершу він почув далекі постріли, потім крик сови в лісі під горою, там, де була загорода для коней. Трохи згодом з печери долинув спів цигана й тихенький бренькіт гітари.
Багату спадщину від батька я дістав, — заспівав він навмисне гортанним голосом, а тоді повів далі:
Він сину сонце й місяць відписав.
Відтоді довго світом я блукав,
Але і досі маю те, що мав!
Струни гітари забриніли швидкими акордами, немов аплодуючи співакові.
— Добре співаєш, — почув Роберт Джордан чийсь голос. — А тепер каталонську, цигане.
— Не хочу.
— Давай, давай, каталонську.
— Ну, гаразд, — сказав циган і жалібно завів:
Ніс мій кирпатий,
обличчя чорне,
та все ж я людина.
— Ole! — крикнув хтось. — Давай, давай, цигане!
Голос співака зазвучав гучніше, тужно й глузливо:
Хвалити бога,
що я народився
не каталонцем,
а щирим мурином!
— Ну, зняли галас, — озвавсь голос Пабло. — Ану замовкни, цигане!
— Так, — підхопив жінчин голос, — галасу й справді забагато. Таким галасом ти скличеш guardia civil з усієї околиці, та й слухати тебе гидко.
— Я ще одну пісеньку знаю, — мовив циган і взяв на гітарі перші акорди.
— Обійдемося без неї,— сказала жінка.
Гітара замовкла.
— Я сьогодні все одно безголосий. Втрата, виходить, невелика — сказав циган і, відгорнувши попону, вийшов у темряву.
Роберт Джордан бачив, як циган постояв під деревом, потім рушив до нього.
— Роберто, — тихенько покликав циган.
— Що, Рафаелю? — відповів Роберт Джордан. Почувши циганів голос, він одразу зрозумів, що вино вдарило тому в голову. Сам він випив два абсенти і ще вина, але думки його були холодні і ясні, бо вся історія з Пабло весь час тримала його в напрузі.
— Чому ти не вбив Пабло? — спитав циган зовсім тихо.
— А навіщо його вбивати?
— Рано чи пізно однаково доведеться. Чому ти не скористався з нагоди?
— Ти це насправжки?
— А як ти гадаєш, чого ми всі чекали? Як ти гадаєш, чому Пілар звеліла дівчині вийти? По-твоєму, після таких розмов усе може залишатися, як було?
— От ви б усі взяли та й убили його.
— Que va[12]! — сказав циган спокійно. — Це твоя справа. Три чи чотири рази ми вже певні були, що ти його вб'єш. У Пабло немає друзів.
— У мене була така думка, — сказав Роберт Джордан. — Але я не схотів.
— Хіба ж ми не бачили? Всім було видно, що ти наготові. Чому ти не зробив цього?
— Я боявся, що це буде неприємно вам або жінці.
— Que va. Жінка сама чекала цього, як повія чекає багатого бахура. Ти молодший, ніж видається на перший погляд.
— Можливо.
— Убий його зараз, — наполягав циган.
— Це було б убивство з-за рогу.
— Тим краще, — дуже тихо сказав циган. — Менше небезпеки. Ну ж бо, вбий його.
— Я так не можу. Мені гидко таке робити, а крім того, не так треба діяти для нашої справи.
— Ну, тоді заведи з ним сварку, — сказав циган. — Все одно ти мусиш його вбити. Тут іншої ради нема.
В цю мить зовсім нечутно пролетіла між дерев сова. Вона полювала — кинулася вниз, потім знову злетіла, махаючи крилами швидко, але безгучно.
— Бач, — сказав у темряві циган. — От якби люди так могли!
— І так само сліпнути вдень, сидіти на дереві й чекати, поки круки заклюють? — спитав Роберт Джордан.
— Таке трапляється рідко, — мовив циган. — І то хіба випадком. — Убий його, — ще раз сказав він. — Дивись, потім важче буде.
— Цього разу я вже пропустив нагоду.
— Заведи з ним сварку, — сказав циган. — Або зроби це нишком.
Попона, що завішувала вхід, трохи відхилилася, пропускаюча світло, — хтось вийшов із печери й попрямував до них.
— Гарна ніч, — промовив низький, глухий голос. — Завтра буде ясна година.
Це був Пабло.
Він курив російську цигарку, і, коли затягувався, вогник, жевріючи, освітлював його округле обличчя. При світлі зірок видно було його огрядну довгоруку постать.
— Ти на жінку не звертай уваги, — сказав він Робертові Джордану. Цигарка на мить спалахнула яскравіше, а потім вогник опустився разом із долонею. — На неї іноді находить. Але вона добра жінка. Вона віддана Республіці.— Вогник цигарки тепер злегка підстрибував у повітрі. «Розмовляє з цигаркою в кутику рота», — подумав Роберт Джордан. — Нам з тобою нема чого сваритися. Ми в усьому згодні. Я радий, що ти до нас прийшов. — Цигарка знов яскраво спалахнула. — А на суперечки ти не звертай уваги, — провадив він. — Ми всі тобі раді. А зараз вибач мені,— сказав він. — Піду подивлюся, як там коні.