Полковник попрощався з Альваріто, і той запросив його хоч би й щонеділі приїздити на полювання.
— А може, все-таки зайдете?
— Ні. Мені треба вернутися в Трієст. Перекажіть, будь ласка, вітання Ренаті.
— Неодмінно. То її портрет лежить на задньому сидінні?'
— Так.
— Я скажу їй, що ви добре пополювали і що портрет цілісінький.
— Та не забудьте переказати моє вітання.
— Не забуду.
— Чао, Альваріто, дуже вам вдячний.
— Чао, полковнику. Якщо можна казати «чао» полковникові
— А ви забудьте, що я полковник.
— Це дуже важко. На все добре, полковнику.
— Якщо трапиться щось непередбачене, попросіть її, хай зайде до «Грітті» й забере портрет.
— Гаразд, полковнику.
— Здається, все.
— Бувайте, полковнику.
РОЗДІЛ СОРОК П'ЯТИЙ
Вони виїхали на шосе; почало смеркатись.
— Зверніть ліворуч, — сказав полковник.
— Але ж та дорога не на Трієст, пане полковнику, — зауважив Джексон.
— До дідька дорогу на Трієст! Я наказав вам звернути ліворуч! Ви гадаєте, на світі тільки одна дорога на Трієст?
— Ні, пане полковнику. Я лише хотів звернути увагу пана полковника…
— А вас, хай йому чорт, ніхто не просить звертати ні на що мою увагу! Мовчіть, поки я сам до вас не озвуся.
— Слухаю, пане полковнику.
— Вибачте, Джексоне. Я хотів сказати, що знаю, куди їхати, і мені хочеться спокійно подумати.
Вони їхали старою дорогою, яку він так добре пам'ятав, і полковник думав: «Ну що ж, обіцянку свою я все ж таки виконав — послав чотири качки до «Грітті». Полювання було невдале, і жінка того бідолахи не матиме великої користі з пір’я. Зате качки великі та жирні — буде чим поласувати. Ех, забув дати Боббі ковбаси!
Написати записку Ренаті не було часу. Та що міг би я їй написати, крім того, що ми вже сказали одне одному?»
Він вийняв з кишені блокнот і олівець, потім увімкнув лампочку для читання карти і знівеченою рукою написав великими друкованими літерами короткий наказ.
— Сховайте в кишеню, Джексоне, і в разі потреби зробите, як я написав. Якщо станеться те, що тут зазначене, виконайте наказ.
— Слухаю, пане полковнику, — відповів Джексон і, взявши вільною рукою складений папірець, засунув його у верхню ліву кишеню мундира.
«А тепер відпочивай, — сказав собі полковник. — У тебе лишилась одна турбота — про себе, а це вже розкіш.
Армії Сполучених Штатів ти більш не потрібен. Тобі це ясно дали зрозуміти.
З дівчиною своєю ти попрощався, й вона попрощалась з тобою.
Тут усе дуже просто.
Стріляв ти добре, і Альваріто все розуміє. Ну що ж.
Якого ж біса ти хвилюєшся? Ти ж не з отих нікчем, яких турбує, що з ними буде, коли вже нічим не зарадиш? Сподіваюся, що ти не такий».
І тут його схопило — він чекав цього відтоді, як збирали вабці.
«Ще два рази — і кінець, — подумав він, — хоч мені й пророкували, що я витримаю чотири. Мені завжди з біса щастило».
Раптом його знову схопило, і то дуже сильно.
— Джексоне, — сказав він, — знаєте, що сказав якось генерал. Томас Джексон. Тоді, коли його спостигла нагла смерть? Я навіть вивчив це напам'ять. За точність, звичайно, не можу ручитись. Але так принаймні переказують. «А. П. Хіллу приготуватись до атаки, — сказав він. Потім почав марити. А тоді додав: — Ні, ні, переправимося і відпочиньмо там, за річкою, в затінку дерев».
— Це дуже цікаво, пане полковнику, — відказав Джексон. — Мабуть, то був Джексон Кам'яний Мур, пане полковнику?
Полковник хотів був відповісти, але затнувся, бо його схопило втретє й здушило так, що він зрозумів: це кінець.
— Джексоне, — сказав полковник. — Поставте машину на узбіччі й погасіть світло. Ви знаєте, як їхати звідси в Трієст?
— Так, пане полковнику, я маю карту.
— Гаразд. Я зараз перейду на заднє сидіння цієї триклятої з біса розкішної машини.
То були останні слова, які він вимовив у своєму житті. Але на заднє сидіння він перебрався і навіть зачинив за собою дверцята. Він зачинив їх старанно й щільно.
Через якийсь час Джексон увімкнув фари й повів машину дорогою, вздовж рівчака, обсадженого вербами, шукаючи, де б йому завернути. Нарешті він обережно розвернувся. Ставши на правому боці дороги, обличчям на південь, — до роздоріжжя, звідки. йшло знайоме шосе на Трієст, — він засвітив світло в кабіні, вийняв папірець із наказом і прочитав:
НА ВИПАДОК МОЄЇ СМЕРТІ ЗАПАКОВАНУ КАРТИНУ І ДВІ МИСЛИВСЬКІ РУШНИЦІ З ЦІЄЇ МАШИНИ ПОВЕРНУТИ В ГОТЕЛЬ «ГРІТТІ», ВЕНЕЦІЯ, ДЕ IX ОТРИМАЄ ЗАКОННИЙ ВЛАСНИК.