Підпис: Річард Кантуелл, полковник піхотних військ США
«Їх і так повернули б законним шляхом», — подумав Джексон і ввімкнув мотор.
СТАРИЙ I МОРЕ
ПОВІСТЬ
THE OLD MAN AND THE SEA
І952
Переклав Володимир Митрофанов
Український переклад, видавництво «Дніпро»
1974 р
То був старий рибалка, що промишляв на Гольфстрімі сам-один у своєму човні. Ось уже вісімдесят чотири дні він виходив у море й не піймав жодної рибини. Перші сорок днів з ним був хлопець. Та по тих сорока нещасливих днях хлопцеві батьки сказали, що старий тепер справжній salao [209], цебто геть безталанний, і звеліли синові перейти до іншого рибалки, з яким він першого ж тижня піймав три добренні рибини. Хлопцеві було прикро бачити, як старий день у день вертається ні з чим, і він щоразу йшов допомогти йому — піднести змотану снасть, гарпун, ості або щоглу з вітрилом. Вітрило було полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли, скидалося на прапор безнастанної поразки.
Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки, на обличчі темніли коричневі плями нешкідливого нашкірного раку, що з'являються від сонячного проміння, відбитого тропічним морем. Ті плями збігали вниз по щоках до самої шиї. Долоні старого були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий — усі старі, як борозни на пересохлій землі.
Геть усе в ньому було старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно.
— Діду Сантьяго, — сказав йому хлопець, коли вони піднімалися від берега, де залишили човен, — я міг би знову ходити в море з вами. Тепер ми призбирали трохи грошей.
Старий навчив хлопця рибалити, і той любив його.
— Ні,— відказав старий. — Ти тепер на щасливому човні. Залишайся там.
— Але ж пригадайте, як ви колись вісімдесят сім днів підряд поверталися ні з чим, а потім ми три тижні ловили щодня по величезній рибині.
— Пригадую, — сказав старий. — Я знаю: ти пішов від мене не тому, що зневірився.
— Мені звелів тато. А я ж іще неповнолітній і мушу слухатись його.
— Знаю, — сказав старий. — Так і має бути.
— Він зневірився.
— Еге, — сказав старий. — А от ми — ні. Правда ж?
— Правда, — відповів хлопець. — А що, як я почастую вас пивом на «Терасі», а тоді вже віднесем додому снасть?
— Чому ж ні? — сказав старий. — Як ведеться між рибалками.
Вони сіли на «Терасі», й багато хто з рибалок почав кепкувати із старого, та він на те не ображався. Інші, старші віком, давилися на нього, і їх брав сум. Одначе вони не виказували цього й чемно гомоніли про течію, про глибини, на яких рибалили того дня, про сталу погоду й про де, що бачили в морі. Були там і ті, кому добре повелося, — вони вже порозчиняли своїх марлінів, поклали їх упоперек на дві дошки, а тоді, узявшись по двоє за кінці дощок і хитаючись від ваги, попереносили до сховища, де риба мала лежати, доки її відвезуть машиною-льодовнею на базар у Гавану. Рибалки, яким попались акули, відтягай їх на рибозавод по той бік бухти — там їх піднімали на талях, видаляли печінку, відтинали плавці, білували, а тоді нарізували м'ясо стьожками на засіл.
Коли повівав східний вітер, з того боку бухти несло важкий сморід рибозаводу; та сьогодні той дух ледь учувався, бо вітер задув з півночі, а потім зовсім ущух, і на «Терасі» було затишно й сонячно.
— Діду Сантьяго, — сказав хлопець.
— Га? — озвався старий. Він тримав у руці склянку й думав про давно минулі дні.
— Може б, я наловив вам сардин на завтра?
— Ні. Краще піди пограй у бейсбол. Гребти я ще маю силу, а сітку закине Рохельйо.
— А то б я залюбки. Коли вже мені не можна рибалити з вами, то хоч якось би прислужитися.
— Ти ж ось почастував мене пивом, — сказав старий. — Зовсім уже дорослий став.
— А скільки мені було, коли ви уперше взяли мене в морс?
— П'ять років, і тебе ледь не вбило, коли я втягнув до човна ще дужу рибину і вона мало не рознесла все на друзки. Ти це пам'ятаєш?
— Я пам'ятаю, як вона била хвостом і поламала лавку, а ви гамселили її кийком. Пам'ятаю ще, як ви відштовхнули мене на ніс, де лежала мокра й холодна снасть, і як стрясався човен, а ви все гупали кийком, наче дерево рубали, а мені так солодкувато тхнуло кров'ю.
— Ти справді пам'ятаєш, чи то я тобі потім розповідав?
— Я пам'ятаю все від самого першого дня, коли пішов з вами в море.
Старий подивився на нього почервонілими від сонця довірливими й сповненими любові очима.